Підмога так і не прийшла, натомість на наших очах щогодини помирав хтось із поранених воїнів, – «донбасівець»

Уцілілі машини їхали і підбирали всіх, хто вижив, дорогою з Іловайська на хутір Червоносільське – єдине місце порятунку. Проте там чекала ворожа засідка.

Про трагічні події серпня 2014 року «Вголосу» розповів учасник Революції гідності та «донбасівець» Ігор Михайлишин з Івано-Франківщини.

«Наш командир побачив, що там закопані ворожі танки і наказав нам їх знищити. Частина бійців закріпилася на хуторі і почала контратаку, – зазначив він. – І тут раптом росіяни попросили перемир’я, бо, мовляв, хочуть забрати поранених і вбитих. Насправді ж вони хотіли просто відтягнути техніку і особовий склад і почали нас обстрілювати здалеку – у нас далекобійної зброї не було».
«Треба було вириватися з оточення, натомість про координацію між собою можна було забути: ворог спокійно розмовляв з нами по наших же раціях», – продовжує Ігор. – У ніч з 29 на 30 серпня дуже багато бійців пішло на прорив, я та командир залишилися з пораненими, яких було понад півсотні, аби не залишити їх на смерть. Наше командування казало тримати кругову оборону, бо незабаром прийде підмога. Ми трималися, але підмога так і не прийшла, натомість на наших очах щогодини помирав хтось із поранених воїнів…».

Михайлишин пам’ятає: наступного дня вони домовилися з росіянами, аби ті передали їх і поранених «Червоному хресту», сказали, що капітулюють. «Російський офіцер дав слово: поранених передали, а наш батальйон відділили окремо і віддали у полон донецьким сепаратистам», – уточняє воїн.

Шукайте деталі в групі Facebook