Згоріли один за одним: ексклюзивні подробиці загибелі від Covid-19 братів-лікарів в Україні

В Україні два лікарі, брати Іван і Олег Гайди, померли від коронавірусу з різницею у два тижні. Один із них керував військовим шпиталем у Львові, другий працював хірургом у Черкасах. Рідні підозрюють, що інфекцію медики підхопили на роботі. Дружини так не змогли з ними попрощатися, тому що теж заразилися COVID-19 і були госпіталізовані.

В Україні два лікарі, брати Іван і Олег Гайди, померли від коронавірусу з різницею у два тижні. Один із них керував військовим шпиталем у Львові, другий працював хірургом у Черкасах. Рідні підозрюють, що інфекцію медики підхопили на роботі. Дружини так не змогли з ними попрощатися, тому що теж заразилися COVID-19 і були госпіталізовані.

Детальніше про трагедію читайте в матеріалі OBOZREVATEL.

Буквально згорів від хвороби
58-річний начальник Львівського військового шпиталю Іван Гайда хворобу відчув 1 червня. “Він зачинився в кабінеті й нікого не пускав. Потім стало відомо, що чекав результатів ПЛР-тесту. Близько 17-ї години йому принесли тест, який виявився позитивним. Іван відразу перейшов до іншого корпусу, де розташовані інфекційні бокси, більше у свій кабінет не повернувся”, – розповідає його друг і колишній командир, з яким служили на Тернопільщині ще з кінця 90-х.

Син Івана Ярослав теж військовий хірург, зазначає, що батько буквально згорів від цієї інфекції. “Спочатку він перебував у шпиталі у Львові. Але протягом тижня стан погіршувався. Було вирішено везти його до військового шпиталю в Київ. Але й тут не змогли врятувати. В останній день, 18 червня, перевили в Олександрівську лікарню, там і помер,”   – уточнив він.

Займався відновленням поранених бійців
Ярослав каже, що батько був для нього найближчою людиною. “Він був найкращим, взірцем для мене, людиною, з якої брав приклад. Я пішов його стопами і став медиком у четвертому поколіннs,”   згадує син.

Останні роки, коли в Україні почалася війна, Іван дуже багато сил і часу приділяв реабілітації поранених бійців.

“Він захистив кандидатську з реабілітації, створив у шпиталі відділення реабілітації, яке за рівнем можна назвати клінікою, є навіть басейн. Батько багато там працював, їздив із колегами за кордон переймати досвід, дуже часто мені про це розповідав. Спілкувався з бійцями. Адже незважаючи на свої посади, він був дуже простою людиною. Його мрією було згодом піти у відставку й повернутися в своє село під Бучачем, там, де жили його батьки”, – каже Ярослав.

Просив поховати в рідному селі
Івана поховали в тому самому селі, поруч із батьком і матір’ю. Його колишній командир розповідає, що після смерті матері Гайда постійно щось ремонтував у батьківській хаті.

“Приблизно рік тому він сказав, що якщо помре, щоб поховали поруч із батьками, так і сталося. Я пам’ятаю, яким був Львівський шпиталь до того, як туди прийшов Гайда. Він його буквально підняв із руїн. Зробив ремонт, намагався обладнати апаратурою. Шпиталь до Івана і після – небо і земля,” – каже військовий.

За словами колишнього командира, Іван Михайлович був дуже принциповим. “Для нього існувало тільки чорне й біле. І все, він не поступався. Дуже наполегливий і послідовний. Але до людей ставився з повагою, ось таких називають “біла кістка.” Грубого слова або лайки від нього не почуєш,” – зазначає товариш.

Усі знали, що в понеділок до Гайди можна не звертатися, він проводив великий обхід у шпиталі. Заходив у кожну палату, спілкувався з пораненими бійцями, ставив питання, відповідав, якщо питали. Знав кожного з них.

У сім’ї не знають, коли й де Іван Михайлович міг підхопити вірус. “Ймовірно, на роботі. Хоча завжди був у захисті – маска, рукавички, халат. Але багато зустрічей, спілкування з рідними пацієнтів, із самими хворими. Найімовірніше, захворів на роботі,”  припускає Ярослав.

Дружина Івана Ольга не змогла бути на похороні, бо теж інфікована. Слідом за чоловіком її перевезли до Києва. Зараз її вже виписали з лікарні, два тести були негативними, і вона відновлюється після хвороби.

Хвороба була миттєвою

Не зміг бути на похоронах і його молодший брат, 52-річний Олег Гайда. 18 червня він дізнався про смерть рідної людини, але вже тоді відчував себе погано. Востаннє вони зустрічалися близько чотирьох місяців тому.

“19 червня ми відвідували захід у мерії – нагородження. Він був у стресі, бо помер його брат. Можливо, вже тоді у Олега Михайловича з’явилися перші симптоми”, – розповідає OBOZREVATEL в.о. директора Черкаського медичного консультаційно-діагностичного центру Оксана Ковальова.

Олег був завідувачем хірургічного відділення центру. І тут теж не можуть зрозуміти, звідки в нього взявся коронавірус.

“Як і всі, працював у захисті. До нас приходять різні пацієнти, якщо бачимо симптоми, то відразу направляємо до інфекціоніста. Але відмовити в допомозі не можемо. 23 червня співробітникам його відділення провели ПЛР-тестування. У всіх результат був негативним, а у нього, єдиного, – сумнівно-позитивний. Наступного дня вже прийшов позитивний результат. А 25 червня Олег сам звернувся в обласну лікарню й госпіталізувався в інфекційне відділення,”  каже Ковальова.

Однак хвороба розвивалася миттєво, і вже 30 червня Олега Михайловича не стало.

Дружина Олега Людмила, яка працює ревматологом у центрі, зараз перебуває в інфекційному відділенні. Попрощатися з чоловіком вона змогла тільки через вікно.

Відновив відділення і операційну
Ковальова намагається підібрати слова, їй важко говорити, оскільки з Гайдами була знайома двадцять років.

“Ми дружили з ним, не тільки працювали. І дружину його теж знаю. Олег Михайлович – людина великої душі й енергії. Його колеги та підлеглі буквально обожнювали. Веселий, позитивний, завжди знайде підхід і до співробітників, і до пацієнтів. Він усе розумів із пів слова, знав, як залагодити конфлікт, розрядити ситуацію,”  уточнює жінка.

Олег, як і його брат, відновив відділення, зробив ремонт і обладнав операційну. Перед смертю він якраз усе закінчив і дуже радів цьому.
“Є лікарі, які вміють лікувати, але не вміють розмовляти з пацієнтом. А Олег Михайлович міг спілкуватися з людьми, донести до людини, що саме таке лікування їй потрібне. Адже стан пацієнта на 80% залежить від того, як його послухає лікар. Ну а як у хірурга в нього були просто золоті руки,”    зазначає Ковальова.

У самому центрі ще не можуть звикнути, що Гайди більше немає, кабінет пустує. У лікаря залишилися син і донька, обоє дорослі, пішли стопами батьків і працюють лікарями.

Шукайте деталі в групі Facebook