facebook

Мужні, щирі, вірні: історії та обличчя воїнів, які загинули на Донбасі у травні

У травні 2020 року на Донбасі загинули 6 захисників України. 

Наймолодшому воїнові було 24 роки, найстаршому – 44

Трагічні звістки цього місяця отримали родини на Львівщині, Житомирщині, Кіровоградщині, Дніпропетровщині, Вінниччині та Луганщині

Дмитро Кузьменко (“Кузя”) народився 28 березня 1991 року в селі Райки Бердичівського району Житомирської області.

Підтримай нашу сторінку в Facebook.

Випускник факультету підготовки кадрів для Державної пенітенціарної служби України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. До вишу на бюджет юнак вступив власними зусиллями і, як згадують його друзі, за весь час навчання ні разу не заплатив за успішне складання іспитів і заліків. Ключовими рисами характеру Дмитра були чесність та загострене почуття справедливості.

“Людина-граніт! Відповідальний, принциповий і безкомпромісний, що стосувалося совісті та заплющування очей… Після вишу пішов працювати в колонію, але там точно треба бути сліпим, а він так не зміг. Покинув ту справу й почав свій шлях у спецпризначенці, тернистий, важкий і лише власними зусиллями!” – розповів OBOZREVATEL Андрій Нестеренко.

Андрій Супріган народився 2 вересня 1990 року у Львові. Батько майбутнього спецпризначенця – кадровий військовий – свого часу брав участь у миротворчій місії в Косовому. Напевно, саме його розповіді та авторитет призвели до того, що син дуже рано визначився з майбутньою професією й вирішив пов’язати життя з армією.

Першою сходинкою на шляху до мети був Ліцей імені Героїв Крут у Львові. Здібного учня там згадують і донині. Далі – навчання в Академії сухопутних військ, де Андрій отримав диплом за спеціальністю “Управління діями підрозділів військової розвідки та спеціального призначення”. Ще далі – омріяна служба в ССО і війна.

Олександр Карпика народився 25 березня 1996 року в селі Буди Тростянецького району Вінницької області, зростав у багатодітній родині.

Освіту здобував у Немирівському професійному ліцеї, який закінчив 2015 року. Однак за фахом працювати молодий випускник не став. Уже навесні наступного року Олександр вирішив іти служити до війська: контракт зі ЗСУ він уклав 30 березня 2016 року.

Старший солдат Карпика служив хіміком відділення радіаційного, хімічного, біологічного захисту 12 інженерного полку. І, як пригадують його побратими, воювати збирався до перемоги. Кажуть, завжди першим зголошувався на виконання будь-яких, навіть найнебезпечніших завдань – і виконував їх із максимальною віддачею.

Сергій Губанов (“Сєдий”) народився 21 червня 1975 року в місті Стаханові Луганської області.

Строкову службу проходив у 95 ОМБр. У 1999 році закінчив Донецький інститут внутрішніх справ, а у 2004-му отримав диплом Національної академії внутрішніх справ.

У міліції – з 1995 року. Починав Губанов оперативником карного розшуку Стахановського міського відділу міліції і рухався кар’єрними сходами аж до посади начальника Луганського міського управління МВС. Безпосередньо перед війною він очолював Ленінський райвідділ МВС у Луганську.

Коли влітку 2014-го в Луганську сепаратисти та їхні куратори з Росії розпочали захоплювати адмінбудівлі – у відділок до Губанова теж прийшли, вимагали здати зброю. Він відмовився. Тоді його разом з іншими офіцерами міліції взяли в полон. Губанов потім згадував: за час, що вони провели у бойовиків, їх катували та імітували розстріл, вимагали розказати, де схована зброя. Міліціонери вистояли: зрештою їх вдалося звільнити. А через кілька днів після звільнення всі вони почали помічати стеження біля своїх домівок та дізналися, що їх внесли до розстрільного списку.

У випадку з Губановим трагічності ситуації додавало ще й те, що він, щирий патріот, змушений був обирати між державою і близькою людиною. За даними Українського інституту національної пам’яті, батько Губанова позицій сина не поділяв і навіть записався у так зване “ополчення”.

Євген Сафонов (“Сафон”) народився 25 листопада 1988 року в місті Павлограді Дніпропетровської області. Закінчив середню школу №8.

За освітою – електрогазозварювальник: у 2007 році Євген закінчив Західно-донбаський професійний ліцей у рідному місті. Після навчання працював на низці павлоградських підприємств. Останнє місце роботи – ШУ “Тернівське”, що входить до структури ДТЕК “Павлоградвугілля”. Там Євген влаштувався гірняком із ремонту гірничих виробок на ділянці конвеєрного транспорту.

Ще у 2014 році він упродовж певного часу воював у складі добровольчого батальйону “Айдар”. Потім повернувся до мирного життя. Але згодом знову вирішив іти боронити Україну: з 30 січня 2019 року служив за контрактом у 93 ОМБр – номером обслуги протитанкового артилерійського взводу протитанкової артилерійської батареї протитанкового артилерійського дивізіону бригади.

Віталій Лімборський народився 20 березня 1996 року в селі Суботці Знам’янського району Кіровоградської області.

За фахом – залізничник: закінчив ПТУ №12 у рідному місті. Однак роботу обрав для себе не пов’язану із залізницею: шалено закоханий у спорт, він тренував юних майбутніх футболістів аж до моменту, коли його призвали на військову службу.

Служити Віталій починав з 363 окремого батальйону охорони і обслуговування Оперативного командування “Південь”, що дислокується в Одесі. Там вирішив підписати контракт зі ЗСУ. І саме там командування, розгледівши потенціал і жагу захищати батьківщину в молодому хлопцеві, направило Віталія для проходження курсу сержантської підготовки в один із навчальних центрів Збройних сил України.

Коли воїн отримав звання молодшого сержанта, його відправили в розпорядження 28 бригади імені Лицарів Зимового Походу. Безпосередньо перед виходом бригади в зону проведення ООС Лімборського призначили командиром відділення. Побратими згадують: на війну він рвався сам. Бо пишався своєю причетністю до українського війська й можливістю захищати Україну.

Як зізнавався сам молодий командир у мініінтерв’ю, яке в нього взяли після вручення погонів, для нього було дуже важливо, що рідні пишаються ним. Особливо тішився з гордості мами. Мріяв, що колись стане взірцем та прикладом для наслідування для єдиного молодшого братика.

Зам’ятайте кожного з захисників, які воювали на фронтах російсько-української війни. Адже відтепер вони житимуть тільки в нашій пам’яті.

Шукайте деталі в групі Facebook

Джерело.

РЕКЛАМА:

Вам також може бути цікаво...

загрузка...