facebook

Перший українець, який одужав: “Коли тобі сказали, що в тебе – коронавірус”

Олександр з Чернівців став першим українцем, в якого підтвердили коронавірус. Але він також і став першим, хто одужав від Covid-19. Як проходило лікування він розповів ВВС News Україна

Зараз Олександр разом з дружиною перебуває в самоізоляції: через тиждень чоловік має здати ще один аналіз. Тільки тоді можна буде говорити, що він повністю одужав.

29 лютого, коли зросла температура, Олександр подзвонив сімейному лікарю, попередив, що був у Італії.

“Що далі робити? Телефонуємо “103”. Через пів години вже була машина швидкої. Всі – в захисному одязі. Мене госпіталізували. Помістили в інфекційне відділення. Взяли мазки на аналізи”.

“Третього березня у мене день народження. Я цей день ніколи не забуду. Дуже дивний. І дивний він видався різноманітними емоціями. Від дуже яскравих і приємних до дуже негативних. Цього дня прийшли результати аналізів із Києва (На той час лабораторні аналізи на виявлення коронавірусу робили лише в столиці – Ред.)”.

Підтримай нашу сторінку в Facebook.

“Коли тобі кажуть: в тебе – вірус… Ти не розумієш, що далі. Зрозуміло, що далі щось буде. Але як воно буде? Я знав, що щось почнеться, але що саме не уявляв. Не було страшно. Лише нерозуміння. Нерозуміння того, що взагалі відбувається. Страшно, що я один із тих, кому не пощастило. Чомусь я перший…”

А ще той день запам’ятався Олександру переживаннями через дружину, яку лікарі залишили вдома.

“З самого початку, коли лише мене госпіталізували, я просив, аби мою дружину також перевірили. Я питаю: “Чому мене? Зрозуміло, у мене є симптоми, а в неї немає. Та давайте нас удвох! Візьміть у нас обох зразки. А далі вже буде рішення, що робити. Мені кажуть: “По нашій інструкції, по всіх протоколах, ми можемо госпіталізувати тільки людей із симптомами”. І забрали тільки мене”.

Олександр почав телефоном шукати можливості, як зробити аналіз дружині, але не встиг: “Зв’язалися із нашою лабораторією (Чернівецький обласний лабораторний центр. – Ред.). Там сказали, що будуть брати аналізи, хоча поки що немає умов, аби її госпіталізувати. Співробітники лабораторії обіцяли під’їхати протягом години. В них щось не вийшло. Ввечері, коли таки приїхали, – люди вже…. Скажімо так, вичислили”.

“Коли мене забирала швидка – це була субота, 10 ранку. Люди у вікнах бачили. Всі все розуміли, всі все бачили. Не знаю, може, якось і витекла інформація, що це ЦЯ людина, з ЦЬОГО будинку. Але, швидше за все, люди вичислили, що мене госпіталізували 29 лютого. 3 березня – підтвердження коронавірусу. Та ще й у людини, в котрої у цей день – день народження. Просто співставили факти і зрозуміли, що це саме я”.

“Лікування йде симптоматично. Лікують від симптомів, які проявляються на даний момент”, – ділиться Олександр і згадує, що в лікарні читав все про коронавірус.

“А ще – читав коментарі наших осіб, відповідальних за медицину. Всі звітували, що в нас абсолютно все готово”, – каже чоловік і зізнається, що його самого поклали в не дуже підготовлене місце.

“Якщо 29 лютого, коли мене госпіталізували, то в мене була просто температура і першіння в горлі, то коли в мене вже був результат мого тесту – 3 березні – в мене вже тоді була пневмонія. І мій стан погіршився”. Олександр каже, що спав у дуже холодному боксі.

“Я спав у куртці. Я думав, що це тимчасово! Я не уявляв, що в таких умовах можна довгий час провести! Я казав лікарям: “Давайте щось робити!” Мені відповіли: “Попросіть, щоб хтось приніс вам обігрівач”. А я дивлюся – в боксі самому тільки дві розетки, куди можна включити цей обігрівач, і вони поплавлені. … Видно, що туди вже включали обігрівачі і ті розетки поплавлені не просто так. На наступний день викликали електрика. Він щось покрутив і сказав, що все безпечно. За власні кошти мені батько купив не потужний, на 800 Ват, обігрівач”.

Але, визнає Олександр, поступово умови його перебування в лікарні покращилися: “Треба було кричати, треба було говорити, треба було постійно пресувати – і ці питання поступово вирішувалися. Люди з розумінням підходили, за що я дуже вдячний. Але, насправді, із самого початку там нічого не було готово для прийому”.

Харчування було більш-менш: “Скажімо так, гастрономічну насолоду ви там не отримаєте, але не будете голодні. Один раз на день мені мої рідні приносили їжу домашню. Одним словом, з харчуванням було нормально”.

Чоловік розповідає, що дуже переживав за своїх батьків: “От приїжджаю я перший. Перший на всю Україну. І тиждень – це єдиний випадок. Тоді батько приходив, передавав через когось мені їжу. Я більш-менш був спокійний, що йому нічого не загрожує. Хоча загроза – поруч. Коли вже більше людей було госпіталізовано, я зрозумів, що загроза більша. Та в мене батько такий, що з ним важко сперечатися. До останнього дня моєї госпіталізації він був поруч. Приносив мені їжу, ліки купував. Я нереально йому вдячний за його сміливість. І навіть, коли б я казав, що нічого не треба, він все одно би приходив, приносив. І допоміг би”.

У лікарні Олександр каже, що постійно слідкував за новинами. “Важко спочатку, коли вас від вашого звичного побуту кидають в екстремальні умови. Оце був для мене шок. Перші дні я не міг змиритися! Я до останнього думав, що через кілька днів прийде негативний результат, і мене відпустять додому. Я мало засічки не робив, скільки годин мені залишається. Та коли мені сказали, що в мене позитивний результат, і я тут надовго… Просто довелося змиритися і адаптуватися”.

“Загалом, в інфекційному відділенні я провів повних 20 днів. З них два тижні, дійсно, в стані хвороби. Тобто, медикаментозне лікування повноцінне: системи, уколи, антибіотики. А останній тиждень, коли організм почав боротися, тоді ставало легше. Тоді вже просто чекав на виписку”.

“70% всіх медикаментів ми купували за власні кошти. Ситуація покращилася десь за тиждень мого перебування. Поступово ліками забезпечувала клініка. До кінця ми просто купували якісь дрібниці… Знаєте, я безмежно вдячним лікарям і всьому медперсоналу. За їхню роботу і турботу. За те, що вони робили щодня. Ми вже з ними здружилися. І коли мене виписували, я бачив сльози радості на їхніх очах. Бо, попри все, вони гідно виконували свою роботу. Я вдячний, що вони поставили мене на ноги”.

Олександр зізнається, що найбільше мріяв про душ, можливості помитися у лікарні не було: “Це, дійсно, і психологічна, і фізіологічна проблема. Я просив і максимум, що мені могли організувати, – це відро гарячої води і тазик. Трішки можна помитися, але все одно ви не помиєтеся так, як треба. Та я розумів, що цю проблему не вирішити по-іншому в таких умовах”.

“Я не розумію, де і за яких обставин я міг заразитися. В мене є просто здогадки”.

Олександр переглядав відео протесту, який сусіди влаштували під його будинком, коли зрозуміли, де він мешкає, тепер він знову зустрічає цих людей: “Зараз, коли мене виписали і я потрапив додому… Чесно скажу, я зустрів лише одну сусідку (Коли чоловік приїхав з лікарні. – Ред.), яка щиро вибачилась. Хоча на відео я її навіть не бачив. Мені було приємно. Та не переді мною треба вибачатися. Все-таки основний удар отримала дружина. Дуже неприємно було спостерігати, як її виводять… Просто як якогось злодія. Просто неприємно. Так, щоб хтось до нас зайшов, – такого не було. Можливо, люди побоюються. Думають, що ми можемо небезпеку складати для них…. Хто нас дійсно підтримує – це родичі і друзі…

Бути першим – завжди страшно. Але я радий, що вже все позаду”.

Джерело.

РЕКЛАМА:

Вам також може бути цікаво...

загрузка...