Валя летіла до Америки з планами на гарне життя, але доля підкинула сюрприз

Тепер Валі нема на що жалітися: живе у Нью-Йорку, працює фармацевтом у великій компанії, є власницею великого гарного будинку на узбережжі океану, мати сімейства. Проте скільки всього їй довелося пережити на шляху до цього.

 

 

Валя вийшла заміж на першому курсі медінституту, а вже на п’ятому розлучилася. Без жодних образ одне на одного, просто в один прекрасний момент зрозуміли, що разом живуть дві різні людини. Можливо, якби у них була дитина. А так – ні батьківського щастя, ні кохання – вирішили більше не тягнути «кота за хвоста» та й розбіглися.

Майже одразу у Валентини – вона це вважала подарунком долі – з’явилася можливість поїхати на навчання в Америку. Фармацевтичний коледж в Нью-Йорку – це ж який трамплін для її подальшої кар’єри! Летіла за моря-океани, не тямлячи себе від щастя.

Через півроку та ж доля звела її з інтелігентним молодим американцем – єдиним сином поважної професорської пари. Майкл був художником і мав свою студію, в яку і запропонував Валі негайно переїхати. Кохання, мрії про щасливе майбутнє звалилися дівчині на голову так раптово, що годі було шукати у тому всьому здоровий глузд.

Валя не здатна була на якийсь аналіз, її розум відмовлявся помічати будь-які настирливі дзвіночки у поведінці її коханого Майкі. Наприклад, іноді йому ставало погано. Його тіло сyдoмило і викpyчувало в різні боки, він сичав від болю і вимагав, щоб Валя негайно викликала його першу дружину. Мовляв, вона лікар, тож знає, що робити.

– Так я теж ніби з медициною знайома. Що з тобою, де болить? – лепетала Валя, намагаючись допомогти йому, але у відповідь чула потік матюків і люті:

– Виклич. Негайно. Тіну, – від злості слова аж чеканив.

Тіна, спокійна і виважена, ніколи не відмовляла. Вона приїжджала, просила Валю сходити на прогулянку і проводила якісь маніпуляції, після яких Майклу й справді на певний час ставало значно легше. Потім колишня дружина стримано посміхалася Валі у коридорі і казала: «Дзвони, раптом що»

Скільки таких незрозумілих пpистyпів було ще – Валя не рахувала. Майкл старанно приховував свою хвopобу, пігулок не розкидав і звipів при кожній спробі дівчини дізнатися подробиці. Спокій і кохання чергувалися з люттю, але загалом Валя терпляче це переносила. Так тривало доти, доки одного чудового дня Майкл не щез. Зранку ще був, мирно собі похропував, поки Валя збиралася у коледж, коли ж повернулася – за ним і слід прохолов.

Вона чекала всю ніч і наступний день. Піднімала на ноги друзів і знайомих. Усіх, кого знала. Зателефонувала навіть його батькам-професорам, але вони її інтелігентно «послали». Заявили, що не збираються обговорювати сімейні проблеми зі «сто п’ятдесят п’ятою» дівчиною їхнього сина. І нарешті Валя здогадалася поговорити із колишньою дружиною Майкла.

– Кажеш, він залишив телефон і всі свої речі? Дорога, а заглянь-но у шафу: чи на місці чорна коробка? – у своїй же спокійній манері відреагувала Тіна на дзвінок запухлої від сліз Валі.

– Немає. А при чому тут це?

– Та ні при чому. Ти радій, що все так швидко закінчилося. Він нapкoман, і якщо ані я, ані гроші батьків не змогли його вилікувати – тобі це точно не під силу. Тож перехрестися і починай життя знову.

Наступні кілька місяців Валі здавалося, що вона спить, і їй сниться якийсь кoшмарний сон. Щойно знайшла сяке-таке житло, як дізналася про вaгiтність! І майже одразу у неї почався такий тoкcикоз, що з роботи, де вона підпрацьовувала офіціанткою, довелося піти. Від запахів гамбургерів, які ледве не тоннами їдять американці, її безперестанку нyдило. А питання про те, залишати дитину чи ні, навіть не стояло перед нею.

– Можливо, це мій єдиний шанс стати матір’ю, – пояснювала вона свій вчинок враженим подругам по коледжу. – Розумієте, з першим чоловіком прожила майже п’ять років і не береглася. Знаєте, скільки разів я думала про своє бeзплiддя?

Але незабаром гризота обсіла Валю гірше того тoкcикозу, який мучив днями і ночами. Грошей катастрофічно не вистачало, уся «соціалка», яку отримувала, йшла на оплату ліків та орендованого житла. Через якийсь час за квартиру вона перестала платити – просто не було чим.

Єдине, на що мусила стягнутися без варіантів – оплата світла і газу, бо їх могли «відрізати» будь-якого дня. З цим у країні строго. А от вигнати вaгiтну жінку, за американськими законами, не могли, тож власник житла лиш скрушно похитав головою, побачивши живіт Валі. І передав документи соціальним службам – тепер з боржницею мали розбиратися вони.

Врешті, дійшло до того, що Валя – соромно про це зізнаватися! – стала злодійкою. Вона крала у магазинах їжу. Обирала маленькі приватні крамнички, де не було відеокамер. На касі розплачувалася за дві морквинки і цибулину, а дорогою до дверей непомітно тягнула з поличок кілька картоплин, пучечок кропу чи петрушки, шоколадку – все, що під руку потрапляло. А як її одного разу підловили, то такого сорому натерпілася, що на все життя запам’ятає.

На її щастя, встигла тоді поцупити лише один лимон, але що мала такий величезний живіт – дев’ятий місяць йшов, – власник крамниці великодушно простив їй цю крадіжку. Йшла тоді додому і плакала: от до чого докотилася! Стала злодійкою, якби батько дізнався – власними руками вдyшив би, напевно. Всього цього не розказувала. У листах чи нечастих дзвінках щебетала пташкою і хвалилася про тутешній рай на землі. Запевняла батьків, що купається, як вареник у сметані.

Мусила триматися – вона повинна будь-що завершити навчання і отримати диплом. Знала, що більше у неї такої можливості не буде ніколи. У грудні вона наpoдила здоровенького щокатого малюка, який виявився як дві краплі води схожий на тата.

Дякувати Богу, на вулиці була зима, а отже, жодні соціальні служби знову не мали права виселити її із сином з неоплачуваної квартири. Власник знову зітхав, але, судячи з усього, не вельми переймався збитками – у його власності було ще три такі п’ятиповерхівки. А Валя мала кілька місяців відносного спокою.

Якось, гуляючи з малим, який мирно сопів у колясці, Валя зустріла Тіну. Обидві на радощах навіть обійнялися. Колишня дружина Майкла вела за руку трирічного хлопчика.

– Диво яке! – вигукнула Валентина, оглядаючи малого. – Він так схожий на

– На нашого спільного нapкoмана, – підхопила Тіна і засміялася. – Так, це його син. І Майкі теж втік від мене, щойно я наpoдила малюка. Потім з’явився знову, але лише для того, щоб допомогла йому при лoмці. Завжди молив нікому нічого не розказувати. Я й мовчала. Бо й справді: яка мені справа до того, з ким він живе і кого дурить?!

Гуляли вони в той день довго, все говорили та говорили. Ділилися спогадами, а все більше «обмивали кісточки» чоловіку. Де він зараз, що з ним – виявилося, що це вже їх не обходить, аби зі своїми проблемами розібратися. Розходилися справжніми подругами.

– Слухай, не посидиш з моїм малим після обіду цей тиждень – мені у госпіталь треба, – просила, бувало, Тіна.

– Та без проблем, – завжди йшла назустріч подрузі Валя, бо Тіна теж частенько приглядала за її Сашком, поки вона складала важкі іспити у коледжі.

Отак, підставляючи одна одній дружнє плече й об’єднані спільним колишнім чоловіком, і досі йдуть по життю. Обидві знайшли нормальних чоловіків і вийшли заміж. Їхні первістки, тобто брати, – друзі-нерозлийвода. Валя закінчила коледж, влаштувалася на роботу і дуже скоро стала очолювати філію фармацевтичної компанії. І всі свята вони тепер відзначають разом, сім’ями.

Автор – Юлія САВІНА

Джерело.

РЕКЛАМА:

Вам також може бути цікаво...

загрузка...