Чоловікові не подобалася моя фігура і він пішов до стрункої, а через 5 років ми зустрілися знову

Після пологів, злегка поправилася. Вага не особливо збільшилася, але. Від чоловіка почалися претензії, що це мовляв таке і все в такому дусі.

Замість того що б сказати – «Все добре кохана, ти все одно краща за всіх» і почекати коли я прийду в себе, він пішов «наліво».

Та так не слабо пішов, що в один прекрасний день взагалі не повернувся. Залишилася з дитиною на руках, тут подробиці ні до чого, думаю все зрозуміло.

Зрештою я втомилася побиватися і знайшла в собі сили повернутися до життя. Завела собаку, почала пробіжки вранці разом з нею. Стала качати прес. Хоч це дуже важко морально, але відмінно відволікає від похмурих думок. Звикла до спорту, і з часом, влаштувавшись на роботу, записалася у фітнес зал.

На відміну від тренера в нашому спорткомплексі, фітнес-тренер виявився уважною і терплячою людиною.

За кілька років постійного відвідування залу, я не тільки повернула собі гарну фігуру, але і поліпшила її місцями)) Мінімум в 1,5 рази! Полюбила себе знову, полюбила своє тіло.

Одного разу, повертаючись додому зі спортивною сумкою і в спортивній формі, помітила, що біля під’їзду стоїть мій колишній чоловік. З квітами та цукерками.

Мабуть в домофон дзвонить, а син йому не відкриває. Тут я розумію, що у мене прямо тут і прямо зараз, є шанс виконати мрію багатьох кинутих. Зробити так щоб він ридав від каяття.

Руки за голову закинула, присіла раз п’ять швиденько, груди поправила і зробила крок до нього назустріч.

А він мені знаєте, що говорить?

– Дівчина, ви в цьому під’їзді живете? Можете двері відкрити?

Гірко засміявшись, я закрила обличчя руками і відчуваючи невимовне торжество відійшла в бік.

– Я щось смішне сказав? – раптом занервував він – Що вас насмішило?

– Сказав… в ЗАГСі… Коли клявся любити і захищати – повертаючись до нього прямо обличчям сказала я – До сих пір, ржу не можу!

– Ліда? ЛІДА! – він витріщив очі дивлячись на мене.

– У тебе є 10 секунд щоб забратися з цього двору – вже невесело оголосила я.

– Можна хоч сина побачити? Павлика! – благав він.

– Його Сашко звати – здивувавшись, уточнила я. – Пішов… Геть!

Пішов. Дивилася йому вслід, він часто озирався. А толку.

Мрії здійснюються, якщо захотіти.

Шукайте деталі в групі Facebook