Чи справді до Майдану в Україні не було жодних реформ

Переконаність реформаторів у важливості зробленого хороша риса. Проте часами виникає питання, а чи не надмірна вона?

З завидною впертістю представники нинішнього реформаторського корпусу заявляють, що за два роки після революції гідності в Україні зроблено більше реформ ніж за попередні 25 років незалежності.

“Якщо говорити про реформи, то за півтора року ми зробили більше, ніж за 25 років”, – впевнений президент Петро Порошенко.

“Протягом двох років після революції гідності в Україні було проведено більше реформ, ніж протягом 25 років незалежності”,  – переконує співголова групи радників  уряду України Іван Міклош, щоправда в подробиці, а що ж саме було зроблене настільки масштабне,  не вдається.

І навіть майбутній посол США в Україні Марі Йованович свято вірить, що “Україна зробила більший прогрес у сфері реформ за останні два роки, ніж за всі 23 роки незалежності”.

Заяви хвацькі. Навіть дуже

І якщо закордонних фахівців, ще можна зрозуміти, ну не знали люди, що в Україні робилося останні 25 років, то глава держави, м’яко кажучи, дивує.

Хоча, з іншого боку,  і його по-людськи можна зрозуміти, адже останні два роки саме він керує державою, саме в час коли розгорнулися грандіозні зміни, тому хочеться похвалитися.

Проте, розуміння, це така справа, а хотілося  би  почути  бодай якесь обґрунтування,  що ж саме зробили за два останні роки такого, що перевищує зроблене за чверть століття?

З глобальних досягнень нової влади звісно варто відзначити запровадження 3G інтернету,  розгортання  реверсу російського газу з Європи, підвищення ренти на видобуток корисних копалин, зниження єдиного соціального внеску, та створення нової патрульної  поліції.

Мобільний інтернет і справді проривна річ, навряд чи українці дочекалися б його від Януковича &Co, надто вже  його хлопці хотіли «заробити», але й вражати це великим досягненням сучасної української  влади навряд чи доводиться.

Адже куди більше до цього приклалася технічна думка американських інженерів та ділові здібності керівників компаній мобільного зв’язку, які зрештою й забезпечили українцям таку хитру іграшку, досягнення передової технологічної думки. Окрім того, не варто забувати, що вже є 4G (тим паче, що в деяких авторитарних і навіть азійських пострадянських сусідів він уже функціонує), але то вже про майбутнє.

Що стосується, реверсних поставок газу, та енергетичної незалежності, то на над цими питаннями активно працювали і  попередники нинішньої владної команди. Як мінімум за рік до революції. І навіть досягали деяких успіхів (щоправда, невеличких).

Зниження єдиного соціального внеску звісно велике досягнення, проте невідомо як довго воно протриває,оскільки діра в Пенсійному фонді виявилася надто велика і необхідно ще вигадати, як же її залатати, і чи борони боже, не доведеться повернутися до давнього рівня оподаткування.

Що стосується нової поліції, то це потужний крок вперед, але крім красивої форми, нових авто, більш чемного ставлення до пересічних громадян і непоганої за українськими мірками зарплати, хвалитися, здається нема чим, чи таки є? Статистика, щодо боротьби із злочинністю наче не дуже радує?

Скидається на те, що про глобальні зміни говорити якось не доводиться.

Тим паче, якщо порівнювати з тим, що сталося за попередні чверть століття. Як не крути, а Україна стала самостійною державою. І якщо хтось думає, що 25 років тому Росія була милою і приємною державно, яка тішилася  з проголошеної українцями незалежності, то м’яко кажучи, помиляється.

Ні в Криму, ні на Донеччині тоді простіше не було.

Було важче.

Зараз виправляти недоліки нині складно і дуже непросто. Але, яка не яка, а існує банківська система. Є свій монетний двір. Гроші можна перекинути з рахунку на рахунок навіть не встаючи з крісла. Ви можете собі уявити щось подібне в 1995-му році?

Нині є приватний сектор, який забезпечує повні полиці магазинів, газ, бензин, хліб, молоко, та все що завгодно, а  на початку 90-х була така штука як «дефіцит». Все те що сьогодні купується треба було «діставати».

При цьому потужне (за статистичними даними) народне господарство на 75%  складалося з підприємств оборонно-промислового комплексу і добре виробляло складові ракет, танків etc, але от з потребами пересічних громадян ради собі дати не могло.

Це вже не кажучи про Конституцію. Як це не дивно видається сьогодні, але 20 років тому українці (принаймні в парламенті) вміли домовлятися. І не те що змінили, а написали собі Основний закон. Можливо не без недоліків, але спробуйте домовитися зараз.

Тому, при всій повазі до досягнень революційних урядів, навряд чи можна погодитися, що вони зробили більше ніж за попередні чверть віку.

Скоріше, з розумінням поставитися, до того як непросто даються зміни сьогодні, навіть невеликі. Проте це ще не привід сказати, що раніше нічого не робилося.

Так, наші чверть століття напевне не стали блискучою історією успіху як в Польщі чи країнах Балтії. У нас  був свій шлях. Непростий, можливо не такий блискучий, але не менш славний.

За останні два роки нинішнє покоління політичного класу, маючи сформовані всі державні інститути не може забезпечити здавалося б елементарних речей: здорового глузду в політиці, верховенства права,  прогнозованості податкового законодавства, збалансованого бюджету і стимулів до праці.  І це дуже не просто.

Але чи варто розповідати, що це складніше ніж спробувати керувати господарством без власної валюти, де люди не розуміють, що таке право власності, а те що почало вважатися «бізнесом», ще вчора було «спекуляцією» і нещадно викорчовувалося правоохоронними органами.

Тому, віддаючи належне  прагненням сучасних реформаторів, щось  зробити не варто знецінювати  роботу попередників .

Тим паче, справді багато зроблено і за великим рахунком, треба не стільки перевертати все сторчма скільки навести лад, створити для українців стимули до праці і інвестицій. Це складно, але набагато простіше ніж вирватися з СРСР і намагатися раптом збудувати ринкову економіку не маючи ні навичок, ні інститутів.