Історія заробітчанства: “Ось так і опинилася між двома світами – в одному вона чужа й сама, а в іншому – вже не бажана та забута”

Серед тих українців, які виїжджають за кордон у пошуках кращої долі, велику частину становлять жінки. Вони виконують найрізноманітнішу роботу, пише “Карпатский об’єктив”.

Вони доглядають за дітьми чи людьми похилого віку, прибирають оселі або ж займаються збиранням різної городини на полях, кому пощастить – працює продавцем у магазині.

Ситуація не з найкращих. Минають місяці, роки – діти ростуть та виховуються без мами. В той самий час матері доглядають за іншими дітьми, отримуючи такі бажані іноземні гроші. Жінки зостаються один на один із проблемою, вирішення якої повинні шукати далеко за кордоном.

Подібна ситуація спіткала й Надію. Після одруження начебто все йшло добре – чоловік працював на пилорамі, заробляв, як на той час, доволі прийнятні кошти.

Згодом у подружжя нaрoдилася дитина, через два роки ще син.

Але, потім чоловік почав пізно повертатися додому. А далі й узагалі не ночувати вдома. А через деякий час Надія довідалася, що в нього з’явилася інша. Тому, подала на розлучення, а чоловік навіть не заперечував, казав, що нічого не вдієш: він кoхaє іншу жінку.

Тоді в сім’ї Надії почалися скрутні часи. На мізерну зарплату сільського бібліотекаря та на пенсію матері Надії – не дуже проживеш. Від чоловіка не варто було очікувати допомоги. Надія довго не наважувалася на цей крок, але ситуація змусила її прийняте бoлiсне рішення.

Тому, вона позичила гроші в родичів, і оформивши відповідні документи та візу, вирушила до Італії. Двоє неповнолітніх діток залишилися на вихованні бабусі. Це був єдиний правильний вихід із ситуації. Пізніше Надія дуже шкодувала про такий вчинок, але вибір був уже зроблений.

Коли Надія приїхала в Італію, вона відразу взялася за роботу, про яку домовлялася, перебуваючи ще в Україні. Вона влаштувалася мити посуд у піцерії. Роботи було вдосталь, і тільки один вихідний на тиждень. Але зарплатня в рази вища, ніж отримувала на батьківщині, саме це й додавало наснаги.

Перші місяці перебування в Італії давалися надзвичайно важко: потрібно було швидко звикати до мови, до ритму та особливостей життя в чужій країні, та ще й розлука з дітьми давалася взнаки. Важко от так бути з ними поряд – і враз розлучитися.

Надія зізнаєтся, що бували миті, коли хотілося все покинути й повернутися до України, до діток, але здоровий глузд підказував, що потрібно заробляти гроші і краще це робити в Італії.

Кожного місяця Надія справно відсилала додому кошти через грошові перекази, спілкувалася з донькою та сином по телефону, питала, що їм привезти з-за кордону.

Пізніше Надія знайшла нову роботу. Вона почала доглядати за дітьми однієї італійської родини. Це були дівчатка 2 та 3,5 років. Надія доглядала за ними, як за рідними, була відповідальною, отож швидко здобула авторитет у родині. Через 6 років догляду, коли діти стали доросліші, відпала потреба в послугах няні. Але італійська родина так звикла до Надії, що запропонувала їй трішки допомагати по господарству. Платнею була оренда кімнати. Надія знайшла нову роботу – 4 години на день мала доглядати за бабусею.

В Україні ж за цей час донька вийшла заміж, згодом і син одружився. А коли Надія приїжджала додому, діти зустрічали її радо, але завжди перепитували, коли знову поїде, тим самим даючи зрозуміти, що не бажають, аби вона залишилася чи в одній, чи іншій родині.

Надія це розуміла і знову вирушала до Італії, хоч дуже хотіла нарешті вже зостатися вдома. Ось так і опинилася між двома світами – в одному вона чужа й сама, а в іншому – вже не бажана та забута. Все має свою ціну, яку так чи інакше життя, не питаючи, забирає собі.

Автор – Богдан Кульчицький

Джерело.

Вам також може бути цікаво...