«Cпалили дві машини, а потім сказали готувати труну для дитини». Історія Вумівського лісу та його захисниці

Родина журналістки, що бореться із забудовником під Києвом, вже вдруге змушена тікати закордон.

25 жовтня 2017 року в помешканні журналістки та активістки Валентини Аксьонової відбулись обшуки. Після них родина журналістки вже вдруге за рік була змушена виїхати закордон. Усі ці випробовування – результат боротьби, яку Валентина вже майже два роки веде за захист урочища Вумівський ліс у передмісті столиці.

Сьогодні Аксьонова за тисячі кілометрів від Батьківщини. Її історія – це розповідь про терор та переслідування активних громадян в Україні, це ілюстрація боротьби з клептократами у владі, поліції та судах.

Усі події, що стались з цією жінкою, відбуваються в Україні після Революції гідності.

Валентино, що саме змусило вас полишити Батьківщину. Чому ти вдалась до таких крайніх заходів?

Починаючи з весни 2016 року я активно включилась в боротьбу за збереження урочища Вумівський ліс, що в Петропавлівській Борщагівці.

Ця історія отримала значний розголос у ЗМІ. Але чому саме ти опинилась на вістрі цього конфлікту?

На краю цього урочища стоїть хата моєї матері, Коли вже я сама стала мамою, то ми з родиною перебрались з Києва на деякий час до цієї садиби. Кращого місця для прогулянок з малюком і уявити важко — ліс, озеро, тиша, чисте повітря. Був Страсний тиждень перед Великоднем, саме Страсна п’ятниця: я гуляла з сином і почула звук бензопили – рубали сосни. Я почала розбиратися, що відбувається. Хто рубає, навіщо, чому? Виявилося, що ліс роздеребанено на ділянки і його найбільшу частину віддано під забудову великого житлового комплексу «Ехо парк» компанії BD (Building Development) Holding.  Громада вже боролась проти забудови лісу фактично з 2014-го, та майже безуспішно. В серпні 2015 року людям перший раз вдалося зупинити будівництво на ділянці лісу, де тепер збудовано перший будинок ЖК «Ехо парк». Тоді було порушено кримінальне провадження щодо діяльності голови Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Олексія Кодебського. Тепер ця справа вже в Генпрокуратурі, але вона нічого не робить.

Які саме претензії до голови села?

Як виявилось, Кодебський отримав гектар в урочищі Вумівський ліс, а потім передарував людині пов’язаній з будівельною компанією Building Development Holding, Кричильському Роману. Цей гектар у лісі Кодебський отримав, перебуваючи на посаді голови сільради, як… сіножать. Землевпорядник підготував довідку, в якій зазначив, що дерев на ділянці не було виявлено, хоча тоді їх там було близько 600.

Що незаконного в тому, що голова села отримав ділянку земель сільськогосподарського призначення?

Попередньо ліс через рішення сільради вивели з земель Київлісу: усі 13,2 га лісів першої категорії, що відносились до Київлісу, в 2002 році завбачливо перевели в зелені насадження загального користування. Таким чином ліс перестав існувати як ліс, і сільрада роздала його на ділянки під забудову і сільське господарство. Така схема виведення лісів під забудову вже, на жаль, класична в Україні.

З одного боку, голова як соціальний працівник дійсно міг отримати ділянку земель сільськогосподарського призначення: ну, фермер він, ну, сіно жати любить — один гектар сіножатей на межі з Києвом йому дуже потрібен. Та потім виявляється, що низка депутатів взагалі не пригадує, щоб таке питання виносили на голосування, більше того, не пам’ятає такого і головуючий тоді на сесії заступник голови сільради. Тобто ймовірно землю взагалі сільрада не виділяла, а рішення сфабриковане, так само як і сфабрикована довідка про неіснування 600 дерев на ділянці. Воно звільнило голову, або ж наступних володарів землі від сплати відновної вартості дерев. І наостанок, сільрада не може змінювати категорію лісів, що належать Київлісу, просто так змінювати межі села за рахунок земель лісового фонду.

День за днем я виявляла все нові і нові порушення закону — це просто снігова куля, яка формувалась за роки правління Олексія Кодебського, — а це 34 роки при владі.

Які ще порушення ви виявили?

Добити Вумівський ліс і село загалом вирішили Генпланом Петропавлівської Борщагівки, який ухвалили підкилимно. Щодо фальсифікації Генерального плану також порушено кримінальне провадження. Без громадських слухань, без відповідних повідомлень у пресі, без дотримання процедури, Генплан ухвалили за спиною у громади. Люди разом звернулись до суду з вимогою скасувати Генплан, у розробці, обговоренні і затвердженні якого, вони участі не брали і не могли, бо навіть не були повідомлені про те, що відбувається ухвалення змін до містобудівної документації села. Ми виграли першу інстанцію, виграли апеляцію. На пару місяців це зупинило подальше знищення лісу, ба більше, домівок людей. Виявилось, що окрім того, що за Генпланом ліс повністю йшов під ніж, зелених насаджень не знайти ніяких — 14 багатоповерхівок замість дерев. Ось такий Генплан. А всі приватні садиби навколо лісу, чомусь зазначені в Генплані як «вєтхі» споруди. Урочище Вумівський ліс має складну геодезичну ситуацію, тут грунти схильні до зсувів, течуть підземні дежерела та ріка, тому власне і півстоліття посадили тут ліс, з метою утримування грунту, та захисту від зсувів та повеней.

В сільраді знають, що будівництво в урочищі загрожує руйнацією будинків навколо, то ж цинічно вже занесли їх до «вєтхих», хоча більшість будинків навколо капітальні будови, добряча частина взагалі нові.

В касації, на жаль, рішення попередніх двох інстанцій не вистояло, і Вищий адміністративний суд повернув розгляд справи щодо Генплану в першу інстанцію, тобто на друге коло.

Та паралельно з Генпланом в нас ще купа судових справ, які необхідно вести, щоб врятувати ліс від забудови. По-перше, це повернення статусу лісу урочищу, по-друге, повернення ділянок лісу до комунальної власності, а далі, наприклад, приєднання його до НПП «Голосіївський». Ми зараз в судах з цих питань, і нам вже вдалося повернути урочищу Вумівський ліс статус лісу першої категорії в першій інстанції, а також повернути до комунальної власності частину його території.

Також на даний час зупинено подальшу забудову ЖК «Ехо парк».  Державна архітектурно-будівельна інспекція винесла припис на знесення ЖК та повернення ділянки в попередній стан та звернулась до суду щодо примусового знесення.

Чим було спровоковане рішення шукати порятунок закордоном?

Ще в червні 2016 року отруїли мого собаку. Ми виходили його. Потім хтось від мого імені подзвонив в агентство нерухомості, мовляв, я хочу продати будинок матері. Хотіли натякнути, що можна продати будинок і не бачити у вікно, як знищують ліс, а хата тріскає і сповзає в яр.

Отруєння собаки, дивні дзвінки — це був тільки початок терору, влаштованого мені забудовником, до якого, і це вже факт, були залучені і СБУ, і прокуратура, і поліція.

Восени по селу почали з’являтися листівки, в яких було моє фото і фото решти незручних владі людей та зазначалося, що вони терористи, бандити та аферисти. З січня 2017 року я почала отримувати регулярні погрози через Інтернет. Думала, це просто психологічний тиск, що всі написані на форумах і у фейсбуку погрози не стануть реальними. Спочатку писали тролі забудовника, а пізніше нібито інвестори, а коли вакханалія досягла апогею, вже і працівники компанії почали необачно писати погрози і зрештою вони стали реалізовуватися.

Як саме вас залякували?

Наприклад, менеджери з продажів BD Holding прямим текстом написали, що скоро треба буде захист не лісу, а мені. Ось, наприклад, Юлія Годзик, менеджер з продажів ЖК “Празький-2” написала таке:

А це пише менеджерка  продажів ЖК «Ехо парк» Аліна Абрамова:

Інвестори  писали, що розквитаються зі мною, і писали не тільки тролі, а й, як виявилося, реальні люди. Вони не цуралися відверто переслідувати мене, ходили до мого будинку, ходили всюди за мною і громадою в судах, інспекціях і інстанціях, чатували після прес-конференцій, в яких я брала участь. Все це супроводжувалось сотнями коментарів в соціальних мережах, замовними статтями на низькопробних порталах, були створені ціли групи, в яких реальні інвестори та десятки «ботів» писали погрози мені та усілякі наклепи, робили колажі, де я, наприклад, з перерізаним горлом.

Ось такий колаж зробили на форумі ЖК «Ехо парк» з фотографії  мене  ще вагітної ніби за гратами.

Я написала заяву до поліції щодо погроз моєму життю, та ніякого провадження поліція не відкрила. Держава весь час не просто ігнорувала всі мої сигнали, а діяла проти мене.

Наприкінці лютого 2017 року була підготовлена ціла спецоперація з залученням СБУ  та поліції для влаштування моїй родині нестерпного життя.

Що саме відбувалось?

Розпочався тиск вже не просто на мене, а на мою родину. Напевно, забудовник думав, що  хтось в родині не розділяє мого погляду на корупцію, знищення природи, незаконну забудову, і через родину планували дотиснути, та марно. Вся інформація про моїх рідних була зібрана і проаналізована, телефони прослуховувалися, слідкування було цілодобове.

На чому ґрунтуються ваші підозри?

Напередодні розгортання терору до мене приїхав один з депутатів районної ради і попередив, що не варто кудись виходити з дому, не говорити ні з ким по телефону, бо всіх активних громадян «слухає» СБУ і готує спецоперацію із придушення і дискредитації незгодних активістів. Пізніше цей депутат припинив свої виступи проти голови сільради і став на його сторону.

Потім активісти з Коцюбинського також попередили мене про те, що є інформація, що моєю особою і колом мого спілкування цікавилися якісь підозрілі особи. Ми зараз бачимо, як паралельно з Петропавлівською і Софіївською Борщагівками розгортається кампанія  проти активістів в Приірпінні, адже вони є основною перешкодою для забудови перлини Київщини, Біличанського лісу.

Ви кажете, що вас попередили, але які конкретні докази і факти переслідування силовиків є у вас на руках?

18 лютого 2017 року почали дзвонити масово на телефон, мій номер оприлюднили в декількох оголошеннях і слухавка просто обривалася. Потім подзвонили і повідомили, що весь Святошинський район обклеєно оголошеннями з закликами  щодо збройного повалення чинної влади. В листівці зазначалося, що пункт збору – наша квартира. Якісь особи почали прориватися до будинку. Відвертий головоріз на вид, хотів пройти через консьєржа, мовляв там пункт обігріву для переселенців з Донбасу, а потім розпитував про нашу родину і натякнув, що знає, що в нас є маленький син і що треба  його поберегти. Згодом прийшли повістки на допити в СБУ, потім викликала служба охорони Президента. Хтось написав від нас листи про погрози першим особам держави. Прийшла повістка на допит в Дарницьку поліцію, реальна особа написала заяву, що мій чоловік продавав мене іншим чоловікам. Все це тролі поширювали ще й в Інтернеті. Цікаво, що фото запиту на характеристику, направлену до ЖЕКУ, де я прописана, було зроблено просто на столі у слідчого ще до відправлення, на ньому не було вхідного номеру ЖЕКУ, а потім фото поширили в Інтернеті. Тобто поліція свідомо брала участь в розправі наді мною, дала замовникам сфотографувати матеріали справи до відправлення. Якщо раніше я сподівалася, що оновлену поліцію використовують в сліпу, то після цього інциденту мої сумніви розвіялися. Цю сфабриковану справу закрили, і ми дуже сподіваємося, що слідчого, який таке вчинив  незабаром звільнять з органів. Думали на цьому терор закінчиться, та все тільки починалося. 7 березня, а в мене тоді день народження, під садибою моєю матері вже зранку стояло 50 людей з плакатами та гучномовцями. Кричали «Валю на палю!», «Аксьоновій смерть!», «Аксьонова – аферистка, псевдоактивістка!», а тролі в Інтернет писали «Тварь, з Днем народження, щоб ти здохла» і таке інше. Мітингарі лізли на наші ворота, кидали каміння до нас в двір. В цей же день уся Петропавлівська і Софіївська Борщагівка були обклеєні моїми фото, з брудними коментарями.

Ви не єдині боретесь з незаконними забудовами у передмісті столиці. Які методи використовуються у паралельних конфліктах?

Крім нашої ініціативи з захисту урочища Вумівский ліс, активна громада сформувалась і в Софіївській Борщагівці. Люди виступили проти незаконної забудови приватного сектору багатоповерхівками, зокрема той же таки BD Holding  будує там ЖК «Празький квартал-2». За висновками Держархбудінспекції в будівництві допущено низку порушень, зокрема, ДБН та містобудівного законодавства. 26 січня 2016 року юристові тамтешнього громадського активу Олександрові Дядюку спалили автомобіль, потім 27 березня кинули коктейлі Молотова в садибу одного з активних мешканців, Олександра Сінчугова, на щастя, негорюче покриття ґанку врятувало садибу від пожежі.

30 березня знову влаштували мітинг під садибою моєї матері, на другий день після того, як касація повернула Генплан на повторний розгляд. Цього разу мітинг був вже на 300 осіб, там були озброєні люди в балаклавах і камуфляжі, планували тримати в облозі садибу моєї матері цілий тиждень. Сільрада дозволила цей семидобовий мітинг, «не помітивши», що заявка була фейковою, від організації, яка про це навіть не знала. Один з мітингарів пригрозив моєму батькові пістолетом і наказав «Заберіть позови з суду». Але поліція, звичайно, нікого не затримала, і ніякої справи не порушила.

Робилися усі можливі дії з метою тиску на мене як журналіста і нашу родину як позивачів і третіх осіб в судових процесах проти незаконної забудові і захоплення лісу.

11 квітня спалили посеред ночі наш вантажний бус, просто залізли в двір і підпалили.

30 квітня, ми з чоловіком і дитиною поїхали в гості до бабусі, поки я вкладала дитину спати, знову стався підпал нашої машини, позашляховик також повністю згорів.

Хтось слідкував за нами, знав, що в неділю ми завжди їдемо з сином до бабусі.

Тоді ж я дізналася, що в селі Петропавлівська Борщагівка мешкає голова СБУ Василь Грицак, подейкували про його дружбу з головою Петропавлівської Борщагівки Олексієм Кодебським.

Поки мене «пресували», в лісі швидко з’явилися нові «захисники лісу» від Кодебського. Сільрада намагалася розмити рух за захист лісу. Взялася за це громадська організація «Люди», яка мала офіс в сільраді, а її голова Іван Рудяк виявився колишнім головою громадської ради при СБУ, і позиціонував себе товаришем  голови Служби безпеки Василя Грицака, інформацію про це він сам постив в фейсбуці, викладав багато спільних фото.

ГО «Люди» намагалися навернути громаду в потрібне русло, та ніхто не повірив їм і операція заміни громадськості псевдогромадськістю з тріском провалилася.

Пізніше Іван Рудяк просто біля сільради, посеред білого дня побив одного з активних мешканців села Святослава Шевцова, та йому так і ніхто не вручив підозри. Шевцов переніс дві операції на обличчі, а Рудяка президент призначив головою Обухівської районної адміністрації. Ось така реальність.

Вам спалили два транспортних засоби. Для будь-якої обережної людини зрозуміло, що таких випадковостей не може бути. Після цього ваші противники виходили з вами на контакт?

Після підпалу другого автомобіля, мені надійшов дзвінок. Якийсь чоловік сказав, щоб я нарешті замовкла, а бо ж готувала труну для дитини.

Після цього ми з сином якнайшвидше виїхали закордон. Бути в Києві вже було просто небезпечно. Але я не замовкла, як того бажав той чоловік в телефоні. Вийшла гучна серія телепрограм, телерепортажів на усіх провідних телеканалах країни про нашу боротьбу.

1 червня 2017 року громада і Держархбудінспекція отримали низку перемог в судах, щодо  зупинки і заборони будівництва ЖК «Ехо парк», а 11 червня мені стало відомо що юриста  громади, що бореться з забудовою «Празький-2», того ж забудовника, Олександра Дядюка побили просто перед засіданням суду. Після побиття задля його безпеки люди розірвали з Дядюком договір. Адже логічно, що наступним кроком буде банальна ліквідація.

Чому після усіх цих подій, ви знову повернулися в Україну?

Я повернулася, бо не могла інакше. Сподівалась, що, може, все-таки після такого розголосу історії з Вумівським лісом і тим тиском, який вчинили щодо мене, у місцевої влади і забудовника переможе здоровий глузд.

Напередодні обшуків в нас в будинку мені стало відомо про ухвалу суду щодо скасування рішення сільради про переведення лісів першої категорії в категорію зелених насаджень та повернення частини Вумівського лісу в комунальну власність. Тобто Вумівський ліс — знову ліс. Наша праця дає плоди. І тут раптом вранці я читаю у фейсбук, що у людей,  які борються з «Празьким-2» обшуки. КОРД бере домівки штурмом, тримають людей годинами в наручниках. Олександра Дядюка без пред’явлення ухвали просто зловили посеред вулиці і запроторили у відділок, де тримали до вечора, про що він повідомив на своїй сторінці в фейсбук одразу після звільнення з відділку.

Потім подзвонили мої батьки: поліція і КОРД вже під їхньою садибою. Мій син саме був з бабусею вдома. Пізніше знову ж таки з інформації в Інтернеті я дізнаюся, що голову громадської організації «Борщагівська Січ», Людмилу Котенко взяли нібито на 200 тисячах хабаря  від забудовника Костянтина Кукси («Празький-2, BD Holding»), а всіх активних громадян Софіївської і Петропавлівської Борщагівки, які виступили проти Кодебського і незаконних забудов і не лише BD Holding, вирішили «пришити» в  справу Котенко. Всіх-всіх активних людей сіл за нафантазованою забудовником Куксою фабулою об’єднують в організоване злочинне угруповування із вимагання грошей. Мета — дискредитувати, а якщо вийде то намалювати підозру, і закрити нарешті когось з найактивніших.

Я вирішила знову негайно їхати геть з України, бо спроби зробити так, щоб я замовкла, не зупиняються, а люди нарешті злякались і перестали брати участь в судових процесах як позивачі і треті особи, писати скарги, ходити на сесії  сільради. Якщо б мене запроторити до буцегарні, я не змогла б звідти спілкуватися з громадою, писати статті. Тому вирішила вдруге виїхати з країни.

Чи зв’язувався хтось з вами з того моменту, як ви виїхали? «Привіти» передають?

Погрози продовжуються. Риторика тепер така: розквитаємося з Аксьоновою і закордоном.

 

Джерело.

Вам також може бути цікаво...