facebook

Про різницю в психології польських та українських школярів. Досвід мами

Українська блогерка, яка два роки тому переїхала до Польші, розповідає про зміни, які сталися з її дітьми за цей час і порівнює українську та польську систему освіти.

«Діти стали на порядок спокійніші і расслабленіші», — пише вона.

_148507553542

У Києві дівчата ходили в відмінний ліцей, але стрес супроводжував їх постійно. Багато задавали, не дозволяли бігати на перервах, іноді і перерв не було в принципі. Загальна ідея школи — вчитися і вчитися, все інше — тлін. І коли я плюнула на успішність і відвела дівчат на різні гуртки, зашкодивши виконанню домашок, класний керівник одразу дала мені про це знати. Негодиться. Треба вчитися.

У Польщі все інакше. Діти приїхали і показувалич удові знання з англійської та математики, навіть особливо не знаючи польської. Це не мої вигадки, мені говорили про це вчителі. Дисципліна, працездатність — все це дала нам київська школа. Але за рахунок чого? Нерви і недосипання у всієї родини. Та ну його…

Хтось із українських експертів вважає, що польська система освіти кульгає. Я вам скажу одне — я бачу колосальний контраст між психікою українських і польських дітей. І справа тут не в хиткій економіці України, мовляв, звідти всі біди. Справа в системі освіти.

Підтримай нашу сторінку в Facebook.

Від українських дітей постійно чогось хочуть. Хочуть з надривом. Вирішуючи свої проблеми, амбіції і комплекси. На них кричать в школах, їм не дають на заслуженій перерві відпочити і розслабитися фізично, їм просто елементарно нема коли гуляти і нічого не робити. Вони живуть за розкладом, в якому немає місця дитинства.

3 роки польської школи спрямовані насамперед на те, щоб дитина навчилася комунікувати, дружити, співпереживати, допомагати і вирішувати завдання спільно. Якщо вчитель бачить, що діти втомилися, він може перервати урок і вивести їх погуляти. Прямо під час уроку. Або закінчити урок і весь наступний просто побути на вулиці, де діти будуть шуміти, бігати і грати.

Немає й мови про те, щоб учитель кричав на дітей в школі. А якщо раптом таке і трапляється, вчителька пояснює і вибачається за це на батьківських зборах — тому що її не чули і вона була просто змушена.

Тут довіряють дітям і вірять в них. Це було для мене шоком і відкриттям. Хоча мене не можна назвати мамою-квочкою і в Києві мої дівчата гуляли самі у дворі років з 6-ти.

Якось їздили кілька класів у зоопарк, де проводився квест. Діти розбилися по компаніям і самі (!) бігали по парку, виконуючи завдання. Вчителі сиділи в кафе. І всі повернулися вчасно, і ніхто не поліз до лева в клітку або за мавпочкою на дерево. Ніхто не пропав, не впав, не побився. При цьому це такі ж звичайні діти.

Ще історія. Знову 3-4 класи дітей 9-11 років везуть на Різдвяний ярмарок. Вчителі дають їм 2 години на погуляти, а самі приємно проводять час за гарячим шоколадом і бесідами. І ніхто ні за ким не стежить, не водить за руку, не будує парами. Всі проводять час в своє задоволення! Я була вкрай здивована, коли на моє запитання “чи не втомилася пані за 3 дні з дітьми в поїздці” вона зробила круглі очі. “У нас прекрасні діти, ми чудово відпочили”.

Ну от як? Я неодноразово їздила з 1-го класу з дітьми на шкільні екскурсій і це були вирвані роки. Я приїжджала засмикана, хотілося швидко випити і сховатися під ковдрою, щоб тебе ніхто не чіпав.

Для себе поки що я зробила висновок саме такий — коли дітей постійно вантажують і напружують, вони, як пружини, змушені “розпрямлятися”, “вистрілювати”. Тут тобі і нерви, і психосоматика, і багато ще чого неприємного. Ми все це проходили, я знаю, про що пишу.

Допускаю, що така ситуація не по всій Україні. І це нам так “пощастило”.

Пишу про особистий досвід і поки те, що я спостерігаю тут, в Польщі, саме на рівні шкіл, мені подобається.

Відчувайте своїх дітей і вірте в них.

А з приводу польської системи освіти — так, вона слабша за українську. Але вона ж і практичніша. Якщо це математика, то тут тобі завдання з магазинами, купюрами, здачею від покупки, а не виконробами і щебенем (зрозуміло, що я перебільшую, але про землекопів пам’ятають, думаю, багато).

Дитина має право перездати оцінку. І не психувати з цього приводу. Їй дається 2 тижні на перездачу одиниці. Так, двійку і вище змінити вже не можна, тому логічніше нічого не написати і отримати одиницю, вивчити і перездати.

Дитина може отримувати стипендію за свої знання. І це відмінний мотивуючий фактор.

Після проходження теми з польської мови, якщо це розповідь, казка або міфи, як було зовсім недавно, діти виступають з доповіддю в саморобному костюмі! Наприклад, дівчата вбралися Аїдом, Зевсом і Афродітою. Залізли в мій шафа, спорудили “божественний” наряд і розповідали так про свого персонажа. Ми (батьки) в цьому взагалі не беремо участі, самі думають-розуміють.

І я розумію, чому діти тільки тут стали розповідати про те, що їм дають на уроках і як вони це проходять. Це весело. А якщо не особливо весело, то хоча б не напряжно.

Вчителька англійської ходить в кедах і дозволяє, якщо залишається вільний час до кінця уроку, ставити на Ютьюбі будь-який музичинй ролік за бажанням дітей.

Учитель музики грає в оперному театрі Вроцлава в оркестрі і всіляко спонукає дітей, які займаються в музичній школі, зіграти що-небудь на уроці.

У дітей немає відторгнення. Знання входять плавно. Я бачу це з англійської, програма якого тут досить слабка за київськими мірками нашого ліцею. АЛЕ! вони її не бояться і приймають досить природно і спокійно. Читають, чують, говорять, перекладають, якщо треба — в іграх, кліпах, просто в житті. А великий відсоток польського населення вільно володіє англійською. Може, це диктується життям в Європі.

В цілому, цікаво спостерігати, як змінюються діти, як змінюємося ми і як змінюється світ навколо нас.

Тетяна Ревека

Шукайте деталі в групі Facebook

Джерело.

Вам також може бути цікаво...