Як їм вдається: “німець” з Вільхівки робить італійські меблі і фінські котеджі

Михайло Мердух за 25 років створив унікальне і зразкове для Прикарпаття підприємство з глибинної обробки деревини. Глибшої просто не буває. Затишні дерев’яні будинки під ключ, сучасні меблі, екологічно чисті вікна та двері, якісні пелети, – і це не вся продукція, яку пропонує ПП “Сивуля” для українських та європейських споживачів.

2_a2e51

Михайло Мердух заснував ПП “Сивуля” у червні 1990 року. На сьогодні з маленького цеху у селі Вільхівка Рожнятівського району виросло сучасне високотехнологічне підприємство з повним циклом обробки деревини – від розпилення кругляка до виготовлення стильних меблів, готових будинків і навіть пелет з відходів виробництва.

Зараз на підприємстві працює 86 осіб, за час існування ніхто не звільнився, продовжують працювати навіть на пенсії. Зарплати на підприємстві залежать від виробітку – можна отримувати 10-12 тисяч гривень, середня трохи нижча.

У селі Михайла Мердуха називають “німцем”. Все через порядок і читоту, які з самого початку панують на виробництві. Ніхто з працівників не дозволяє собі запізнитися без попередження чи випити у робочий час.

“У нас строго, але скажу чесно: це “строго” вийшло на те, що людям зараз приємно робити, умови прекрасні, таких немає в інших. Тільки через те і називають німцем, що всюди порядок, я сам ніколи нікуди не запізнююся, сказав – виконую. І якщо взяти до уваги, що німці тримають всю економіку Європи, я вважаю, що це прізвисько – добра ознака. То чого мені цим не гордитися?”

Зустріч з підприємцем розпочинається у дворі офісу і цехів. Вони розташовані поруч. Офіс – двоповерховий дерев’яний будинок, продукт власного виробництва, вікна, двері, меблі там теж свої. Офіс слугує і експонатом для клієнтів, які бажають замовити для себе котедж.

На другому поверсі маленький, але затишний кабінет директора. На стінах з десяток відзнак і нагород. Серед яких “Керівник року України”, “Підприємство року”, відзнаки голів облдержадміністрацій за внесок у розвиток області та нагороди за перемоги у різноманітних конкурсах. І це не все. За майже 25 років діяльності підприємство здобуло їх понад півсотні. Пан Михайло нагороди уже давно не рахує, говорить – це не головне у житті.

У деревообробний бізнес Михайло Мердух прийшов на початку 90-х. До цього успішно займався сільським господарством, мав пекарню і швейний цех. Але коли прийшов час визначатись зі справою “на майбутнє”, вибір припав на деревообробку.

“Після розвалу Радянського Союзу пробували, де можна вижити, і все практично виходило. Був швейний цех, брали паї в оренду. Садили бульбу, пшеницю, в усьму районі не було врожаю, а у нас по 47 центнерів з гектара. Були тоді своя пекарня і млин. Спочатку все йшло добре, одне перекривало інше. Але коли потреби стали більші, прийшов час визначатися з тим, що було б конкретно і надовго. І ми вибрали ліс”, – говорить Михайло Мердух.

Дорогою з офісу до виробничих цехів підприємець розповідає про основну продукцію фірми – дерев’яні будинки, які зводять за унікальною технологією фінської компанії “Honka”.

Один з будинків, зроблених на підприємстві Михайла Мердуха

“Такі будинки будуємо по всій країні і навіть за кордоном. Плюс усі вікна, двері, паркет, меблі можемо зробити. Там лише батареї і дах не наші, а все решта тут робимо”.

Говорить, що могли б і Януковичу будинок у Межигір’ї побудувати. Він теж зроблений за технологією фінської фірми.

“Так що він дарма звідти брав, міг і тут замовити, гірше б не було”, – сміється.

Пан Михайло зізнається, що зараз замовлень на будинки небагато. Через війну і економічні проблеми люди стали менше витрачати.

Екскурсія виробництвом починається з лісопильні, де троє працівників за станками вправно розпилюють колоди. Власник хвалиться, що це сучасне обладнання, з Європи, вартістю 90 і 35 тисяч євро. Один станок придбали у Німеччині, інший зі Словенії.

Тут підприємець розповідає про одну з найважливіших  проблем – брак сировини. Зараз на складі всього дві машини лісу при нинішній потребі у 1500 кубів на квартал. Раніше обробляли до півтори тисячі кубів на місяць.

Аукціони з продажу необробленої деревини, які запровадили замість прямих договорів у 2007 році, проблем з нестачею деревини не вирішили, навпаки, стало ще важче.

“Ми люди, які уміють з будь-чого зробити негатив. Задум був хороший, всі дії, які ми робимо, на початках ніби прекрасні, а потім повертаємо так, що жити неможливо. Аукціони є, але щось придбати там – практично нереально”, – каже Мердух.

Більшість деревини на аукціонах скуповують спекулянти, які не займаються глибокою обробкою, а розпилюють на дошки і одразу продають на експорт.

“От приїде з Одеси представник, він має гроші на всі лоти, піднімає до 20-40 кроків і забирає ліс. От така несправедливість. Замість того, щоб дати місцевим людям, які займаються обробкою, платять добрі податки, ліс беруть ті, хто обкорить колоди, розпиляє і вивезе за кордон”.

За прямими договорами підприємству працювалося легше, простіше було залучити клієнтів, у тому числі і з Європи.

“Клієнт мені вірив, бо був договір і гарантія про поставки, а зараз на аукціоні купив пару кубів – і все. Як можна переконати клієнта з-за кордону працювати з нами, якщо він бачить, що у нас немає сировини?”

В обласному управлінні лісового та мисливського господарства про проблеми деревообробників знають, але допомогти не можуть. Вся деревина, яку рубають лісгоспи, йде на аукціон, і жодних прямих зв’язків між лісозаготівельниками і деревообробниками немає.

Перший заступник начальника Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства Роман Олійник зазначає, що правила торгівлі необробленою деревиною регламентуються відповідним наказом агентства лісових ресурсів.

“Цей наказ діє з 2007 року і він недосконалий, бо дуже багато підприємців, які купляють на аукціоні деревину, купляють її лише для того, щоб розпиляти і експортувати сиру дошку. Ми багато разів писали пропозиції до Кабінету Міністрів про його скасування чи переформатування. Відправляли їх і від сесії облради, але вони так і застрягли десь там у міністерствах”.

Очевидно, що поряд з аукціоном мають бути прямі договори. Їх слід дозволити для підприємств, які мають сучасну технологічну базу, легальну робочу силу, сплачують податки.

“Правила реалізації необробленої деревини мають бути змінені. Вони мають передбачати для таких виробників, як ПП “Сивуля”, гарантований об’єм деревини 60-80% від потреби, який поставлятиметься за прямими договорами. Це не означає, що для них буде дешевше: ціна за угодами залежатиме від цін на аукціонах”.

Чинна система аукціонів може призвести до зникнення малих і середніх деревообробних підприємств. Як цього не допустити – відомо.

“Ці всі механізми давно відомі і повинні впроваджуватися державою. І для дрібних має бути своя квота, і для великих, і квота має бути в одні руки. Як на мене, квота має бути і для експортерів”, – говорить Олійник.

 

Ще більше турбують Михайло Мердуха перспективи скасування мораторію на продаж необробленої деревини за кордон. Скасування мораторію зараз начебто вимагають європейські партнери України у рамках виконання Угоди про зону вільної торгівлі. Принаймні, так про це говорять у ЗМІ. Підприємець говорить, що як тільки дозволять продавати ліс-кругляк за кордон, на внутрішньому ринку його стане ще менше і придбати деревину дрібним підприємствам стане практично неможливо.

Сьогодні в Україні діє мораторій на експорт лісо- і пиломатеріалів у необробленому вигляді, який Петро Порошенко підписав 7 липня 2015 року.

Документ передбачає зміни до закону “Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, пов’язаної з реалізацією і експортом лісоматеріалів”. Цим документом запроваджується 10-річний мораторій на вивезення цієї продукції за межі митної території України.

Ешелони лісу, які франківці часто фотографують на залізничній станції, – це здебільшого сосна, її експорт не заборонений, але у нашій області вона не поширена. Ці ешелони йдуть з Львівської, Житомирської, Рівненської областей, і навіть з Білорусі.

Незважаючи на заборону експорту кругляка, приблизно 80% деревини, яку у нас продають на аукціонах, розрізають на дошки і експортують за кордон приватні підприємства, які практично не сплачують податків.

За словами Романа Олійника, мораторій потрібно скасовувати, хоча б частково, аби експортувати деревину, яку не купляють наші підприємці.

“Раніше лісгоспи експортували 24-26% від об’єму заготовленої деревини. Експортувалися здебільшого малі пиловники, які тут не мають збуту. Все інше продавалося на внутрішньому ринку. А в цьому році проблеми з реалізацією цієї деревини. Зараз десятки тисяч кубометрів дрібнотоварної деревини зберігається на складах, її не купляють місцеві підприємці, а експортувати її ми не можемо”.

За словами лісівника, минулого року в області майже шість сотень підприємців експортували лісоматеріали за кордон. Приблизно 95% з них експортували розпиляні колоди. Різниця у ціні дошки на внутрішньому ринку і ринках ЄС складає приблизно 30 євро на кубі, навіть з урахуванням транспортних витрат мало хто відмовиться від такого заробітку і почне вкладати гроші в обладнання для повнішої деревообробки.

 

З лісопильні матеріал відправляється у сушки, де його готують для подальшої обробки. На підприємстві працюють три сушки, дві по 75 кубів і одна на 100. Поки що такого об’єму для підприємства вистачає, але у планах спорудження ще однієї – на 100 кубів, фундамент під будівництво уже залитий.

Тепло для сушіння деревини і опалення всієї фірми дає котельно-сушильний комплекс, обладнаний австрійським котлом. Котел, як і сушки, працює автоматично, усіма процесами управляє комп’ютер.

Поруч розташована пропарочна камера, у ній змінюють колір деревини. Найбільше працюють з буком, там його роблять золотистим.

Підприємство “Сивуля” єдине в області, де є склад з мікрокліматом, на якому підтримується відповідна температура і вологість.

“Деревина тут – як гроші у швейцарському банку”, – запевняє власник.

Заходимо у цех з виготовлення вікон і дверей. Посеред приміщення розташований один станок, який виготовляє вікна і двері. Вартість обладнання – 300 тисяч євро. Зараз замовлень на дерев’яні євровікна небагато, але на виробництві покупкою задоволені.

“Це повний автомат: набираєте дані – і він сам ріже. Думаю, небагато лишилось чекати, щоб ми змінили думку споживачів про пластикові євровікна і перейшли на дерев’яні, як це зробили у Європі”.

Дерев’яні вікна дорожчі від пластикових аналогів приблизно на 30%, але воно того варто. Непопулярність дерев’яних вікон серед українців підприємець пояснює “паршивою” економікою, “люди у нас шукають що дешевше, а не краще”.

Напівфабрикати і готова продукція зберігаються на просторому центральному складі.  Зараз тут відстоюються і готуються до експорту у Європу пелети.

“Пелети – це такі “черв’ячки”, які ми робимо з відходів виробництва. Їх використовують для опалення”, – пояснює пан Михайло.

Далі оглядаємо новий цех – гордість Михайла Мердуха, у якому має розташуватися лінія з виготовлення унікальних аркових ферм до 24 метрів. Це буде перший і єдиний завод в Україні.

Ферми, які планують виготовляти у цеху, потрібні для хімічної і харчової промисловості.

“Металічні піддаються корозії, іржавіють і є небезпечними, а наші будуть безпечні”.

Зараз у цеху завершуються монтажні роботи. Працівники з Чехії встановлюють обладнання, яке вдалося придбати за кордоном. Цех обладнаний автоматичною системою пожежогасіння, в області всього кілька підприємств мають таку. Залишилось встановити лінію і запускати виробництво.

Але тут починаються найбільші проблеми. Вартість обладнання для виготовлення ферм – 2,4 мільйони євро. Таких грошей в підприємства немає, з кредитами теж проблема.

“Тут ніяк не можна дати самому ради, наші кредити – повний абсурд”, – говорить Михайло Мердух.

Були спроби взяти кредит в іноземному банку. За допомогою фірми, в якої планують купляти обладнання, домовились про позику в австрійському банку, але під кредит потрібні були гарантії державного банку України. Задоволений домовленостями в Австрії, прикарпатський підприємець повернувся до України.

“Втішений, приїхав сюди, взяв бухгалтерку і пішли ми в банк. Через три дні нам дали усну відповідь: “Ми можемо виступити гарантом на 5 років з умовою, якщо ви внесете у наш банк 2 мільйони євро депозиту”. Якщо у мене є два мільйони, то навіщо мені кредит?!!”

І додає:

“Це ж державний банк, який би мав допомагати підприємцям, які потягнулися, зробили будівельну частину. Могли б сказати, що беруть під гарантію куплене обладнання і ще якийсь процент для ризику, або сказали б, що дають без проблем, але з умовою створити 30-40 робочих місць і збільшити на стільки-то % надходження у бюджет. Це була б ділова бесіда, а то як якась…”

Незважаючи на всі проблеми, пан Михайло вірить, що гроші знайдуться і лінія з виробництва ферм у Вільхівці запрацює.

На завершення оглядаємо виставковий зал. У кількох кімнатах зібрана уся продукція ПП “Сивуля”. Сюди приводять зацікавлених клієнтів. На підприємстві індивідуальний підхід до кожного, замовник може вносити зміни в інтер’єр, колір, розмір меблів – все це для нього готові зробити у найкоротші терміни.

“Ці меблі екологічно чисті, помащені воском. Ті меблі дешеві, ми їх рекомендуємо для готелів. Стіл італійський, сходова клітка з бука, наше вікно, якому в області альтернативи немає, відповідає усім вимогам євростандарту”, – розповідає про асортимент пан Михайло.

Щоб показати клієнтам, як меблі виглядають у побуті, одне з приміщень перетворили на своєрідний виставковий зал.

“Тут ми показали наші меблі і як вони виглядають у кімнаті. Тут наш найдешевший паркет з бука, вся кімната з вільхи і бука. Хоча в основному стараємося робити меблі з дуба, на них більший попит”, – говорить пан Михайло.

Серед клієнтів у пана Михайла здебільшого самодостатні небідні люди, які готові платити за хороший товар. Були серед клієнтів і високопосадовці. Останнім часом побільшало клієнтів-заробітчан.

“Зараз багато людей, які приїжджають із заробітків. Вони уже не хочуть що-небудь брати, а розуміють, що краще якісніше, ніж дешевше. З Франківська, Львова багато клієнтів, є і місцеві з навколишніх сіл, які повернулися із заробітків та хочуть якісних речей”, – говорить підприємець.

Частину товару реалізують у країни ЄС. Налагоджений експорт меблів та пелет до Німеччини, Австрії, Словенії, Італії, Польщі, продають і до Туреччини. Загалом до 10% виробництва, що стосується меблів, вікон, дверей, паркету, експортуються у країни Європи, все решта – внутрішній ринок. Протилежна ситуація з пелетами, їх майже 90% йде на експорт, найбільші замовники Італія, Австрія та Німеччина. З Росією фірма ніколи не торгувала.

Упаковані і готові до відправки у країни ЄС пелети

“Порівняно з іншими підприємствами ми більш-менш успішно працюємо з Європою. Хоча на ринок вийти дуже важко. Там свої вимоги, у нас ще немає грошей, щоб закупити все обладнання, аби відповідати з усіх позицій”.

Близько року тому Михайло Мердух із сином отримали запрошення на зустріч з представниками бізнесу у Кракові. Прикарпатці пройшлися тамтешніми місцевими меблевими магазинами, аби оцінити їхній асортимент та ціни.

“У них меблі з ДСП. Спальня коштувала 21 тисячу злотих, це дві наших з чистого масиву! На будівництві взнали, що наше дерев’яне євровікно коштує на 80 євро дешевше”, – говорить Михайло Мердух.

Зустріч пройшла добре, було кілька десятків бізнесменів з різних країн.

“Запитання, відповіді – усе ніби у плюсі,  їдемо звідти з сином і кажу: “От ми зараз приїдемо – і на електронці немає місця від пропозицій”. Уже скоро рік – нікого”.

Сподівання у Михайла Мердуха були на Угоду про асоціацію з Європейським союзом. Угодою передбачені зобов’язання України та ЄС у покращенні торгівлі продукцією лісопереробки.

Але через майже рік після ратифікації угоди, пан Михайло каже, що ніхто українців там не чекає.

“Скажу чесно, це зробили (ратифікували Угоду про асоціацію з ЄС – ред.), проголосували, можливо, комусь добре і він може працювати, а нам, малим підприємствам, залізти туди дуже важко”.

За словами підприємця, в Європі держава дбає про свого виробника, навіть якщо щось є краще і дешевше, вони підтримують своє.

Попри все у майбутнє Михайло Мердух дивиться з оптимізмом. Вірить, що кошти на небхідне обладнання будуть, а замовлень з-за кордону побільшає.

Рецепт успіху у пана Михайла простий. Потрібно, щоб державні мужі почали дбати за державу, як за себе. І найважливіше – почали відроджувати виробництво.

“Буде виробництво – буде і добробут людей, на ресторанах країну ми не врятуємо”, – стверджує підприємець.

Українці теж повинні допомагати, а не заздрити один одному – і тоді все вдасться.

“Народна мудрість каже, що надія помирає останньою. Дуже скоро можна все змінити, але треба любити один одного. Найбільша наша біда у тому, що ми, українці, один одного не любимо. Якщо кожен почне з себе і допомагатиме один одному, то у нас все вийде. Ми роботящий народ”.

Вам також може бути цікаво...