Як їм вдається: франківська фабрика шиє одяг для європейських брендів

Попри сезон літніх відпусток на ПАТ “Івано-Франківське виробничо-торгівельне швейне підприємство “Галичина” робота кипить.

dsc_0100_27c0a

Швачки поспішають виконати замовлення, щоб у жовтні модниці могли придбати пальта у європейських бутиках з нової колекції осінь-зима 2016-2017.

Транснаціональні компанії співпрацюють з українськими підприємствами легкої промисловості вже давно: масове виготовлення одягу тут значно дешевше, ніж в країнах Європи.

В Івано-Франківську на західний ринок вже роки працює швейна фабрика, чия продукція здатна задовольнити найвибагливішого європейського модника.

 

Як зароблявся авторитет

Галина Ковбас керує ПАТ “Івано-Франківське виробничо-торгівельне швейне підприємство “Галичина” вже декаду, а працює на ньому загалом 30 років. І вже понад 20 років франківська фабрика працює лише на європейський ринок. Ця співпраця базується на довірі замовників до якості виробів і обіцяних термінів виконання.

Підприємство свого часу змушене було відмовитись від замовлень із США та Канади. Зараз працює з Нідерландами, Бельгією, Францією, Словаччиною.

“Це було наше рішення, – каже директор. – До США і Канади все відправлялося у морських контейнерах. Вони пропонували дуже багато роботи, але важча погрузка, транспортування у стислі терміни, адже їм треба було, щоб до вересня весь вантаж вже надходив туди. На роботу в нас був лиш серпень. Тому на Європу нам працювати простіше”.

Фабрика працює за давальницькою схемою – замовники надсилають усі необхідні ресурси: лекала, тканину, фурнітуру, а франківські швачки створюють з цих матеріалів модний одяг, починаючи від викрійки і завершуючи пакуванням готових виробів разом із цінниками. Клієнти забирають замовлення раз на тиждень, і протягом трьох днів воно може бути доставлене до пунктів призначення.

Наприклад, відомий елітний бельгійський бренд “Saint James” шиє верхній одяг на замовлення виключно на “Галичині”. “Інколи ми ставимо свої умови – або не хочемо за щось братися, або хочемо, щоб дорожче платили за колекцію. І вони йдуть на все, щоб тільки шилося у нас!” – не без гордості каже пані Галина.

Така довіра з’явилася не одразу: іноземці свого часу вклали чимало зусиль, щоб одяг українського виробника відповідав їхнім стандартам.

“Ми вже навчилися. Коли ми робили перші партії, вони приїжджали сюди, стояли біля людей, показували, повертали, пороли за нами. Було, що відправляли продукцію, а частина потім верталася. Вони нас не штрафували, але показували, що це не добре. Тепер до нас не приїжджають роками. Замовники через Інтернет пересилають замальовку виробу з детальною інструкцією, де описаний кожен шов”, – розповідає керівник.

 

Робоча сила

Через велике навантаження інколи доводиться відмовляти і новим клієнтам з Європи. Підприємство має потенціал до збільшення виробничих потужностей і може собі це дозволити.

Однак, попри нарікання у суспільстві на безробіття, компанії бракує робочої сили. У цей час тут працюють близько двох сотень майстринь. Це сильна команда, перевірена роками. За словами пані Галини, у порівнянні з початком 90-х років, кількість робочих рук скоротилася в рази. Студенти швейного училища сюди більше не поспішають на практику, надаючи перевагу приватним ательє. А після практики залишатися не хочуть, прагнучи працювати легше і більше заробляти. До слова, зарплата на підприємстві 5-6 тисяч гривень, але за швейною машинкою потрібно висидіти по 8 годин на день.

При тому, що швеї працюють на старому обладнанні, але при цьому роботу виконують ідеально.

“Є підприємства, які закупили нову техніку, яка заміняє багато людських рук. Є півавтомати, автомати, які роблять наприклад, кишені. Потрібно лиш понатискати кнопки, ввести дані – і пішло масове виробництво. А в нас є люди, які роками це роблять вручну. Їх робота настільки чиста, що іноземці, коли приїжджають, дуже дивуються цьому. Кожен виріб має свою душу, тому що це людські руки зробили”, – каже директор.

 

Папери

З 1 січня 2016 року запрацювала Глибока і всеосяжна зона вільної торгівлі (ГВЗВТ). Здавалось б, це мало полегшити роботу компаній, які працюють на європейсський ринок. Проте Галина Ковбас каже, що безпосередньо на діяльності швейної фабрики ГВЗВТ особливо не позначилася. Зате легше стало іноземним партнерам, які ввозять в Україну сировину, а забирають готовий одяг.

“В нас нічого не змінилося. Ми працюємо в тому ж режимі, що і раніше. Але це напрацьовано за 20 з лишком років. За цей час вже кожна дрібничка знайома”, – стверджує керівник.

Документацію завжди тут ретельно ведуть у відповідності до усіх законів і правил. Кожен клаптик матеріалу чи обгортка має документ, що підтверджує його походження з-за кордону та подальший вивіз назад, або документ про утилізацію решток. Вага вхідного і вихідного вантажу (готового одягу) завжди має збігатися.

ПАТ “Івано-Франківське виробничо-торгівельне швейне підприємство “Галичина” стало одним із перших в Україні підприємств легкої промисловості, які працюють на експорт за давальницькою схемою, у 2013 році пройшло митну перевірку. Протягом місяця митники перевіряли кожен документ і робили зауваження.

“Ми готували усю документацію власними силами, бо не мали в кого вчитися. Тому і були якісь неточності. Великих порушень не було, –стверджує пані Галина. – Коли перевірка завершилась, до нас почали дзвонити з інших фабрик України і просили про допомогу, адже “Галичина” мала ідеальну документацію і стала прикладом в Україні.”

Кожна людина на підприємстві, звісно, офіційно працевлаштована. Керівник наголошує, що за весь час роботи “Галичини” не було жодного випадку, щоб працівнику заплатили хоча би частину зарплати “у конверті”: “Все офіційно та відкрито.”

 

Конкуренція

Загалом, на Івано-Франківщині нараховується 185 підприємств, що працюють у галузі легкої промисловості. Найбільше компаній в обласному центрі –  53, у Коломиї – 26, Тименицькому районі – 16, у Калуші – 15, у Долинському районі – 11, в інших районах області – по кілька підприємств у кожному.

Діаграма з сайту Бізнес-гід

За даними Головного управління статистики в Івано-Франківській області, підприємства текстильного виробництва, виробництва одягу, шкіри, виробів зі шкіри та інших матеріалів у січні-червні 2016 року проти аналогічного періоду торік збільшили випуск пальт, півпальт, накидок, плащів, жіночих та дівчачих на 18%. Випуск жакетів та блейзерів (крім трикотажних), жіночих та дівчачих, зменшився на 55%, пальт, дощовиків, півпальт, накидок, плащів, анораків, чоловічих та хлопчачих, – на 22%.

Раніше по Україні було багато фабрик легкої промисловості, і лише одиниці пройшли складний період та вийшли на європейські ринки. Вони усі працюють і досі. Для ПАТ “Івано-Франківське виробничо-торгівельне швейне підприємство “Галичина” конкурентів з пошиття верхнього одягу для Європи немає. Тим більше, фабрика працює лише зі старими надійними клієнтами.

Скасування мит зі вступом у дію ГВЗВТ, здавалось би, могло сприяти розвитку нових конкурентних фабрик та просуванню їх на ринки ЄС. Проте, щоб довести європейським клієнтам, що молоде підприємство здатне виконувати замовлення якісно і вкладатися в терміни, потрібен час і немалі інвестиції.

Для своїх – дешевше

Представництв деяких брендів, для яких шиє “Галичина”, в Україні взагалі немає. Тому, щоб придбати вироби франківських майстринь з статусними бірками, доведеться запланувати подорож до Європи. При фабриці діє магазин з дуже демократичними цінами, порівняно з європейськими. Якщо за кордоном пальто буде коштувати 500-650 євро, то тут подібне можна придбати в межах 1000 гривень. Воно пошите так само, як і для відомого елітного бренду, але деякі деталі все ж мають бути змінені.

“Ми фізично не встигаємо. Дуже маленький відсоток йде на внутрішній ринок. Але восени люди приходять, і ми під сезон намагаємося закупити тканину, – пояснює директор підприємства. – В Україні дуже важко придбати якісну гарну тканину. Надзвичайно дорога натуральна хороша тканина”.

Попри повну завантаженість підприємство встигає ще допомогти військовим: тут шиють кітелі, плащ-палатки.

Галина Ковбас прогнозує, що в такому темпі і в такому колективі підприємство може пропрацювати ще років десять, доки більша частина працівниць не повиходить на пенсію. Подальшу долю фабрики передбачити складно. Надія – на нове прогресивне і завзяте покоління.

“Нам би тільки робочі руки. Ми будемо помалу закупляти нове обладнання. Доходи є! Ми їх бачимо. Збільшення курсової різниці “підштовнуло” підприємство. Всі поступлення у валюті… Як тільки у людей з’явиться бажання працювати, то підприємство буде працювати і після нас”.

 

Олена БАС

Матеріал публікується в рамках проекту “Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа”, що реалізується Громадською організацією “Інтерньюз-Україна” у партнерстві з Товариством Лева та Фондом міжнародної солідарності (Польща).

Публікація цього матеріалу стала можливою завдяки підтримці американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Зміст публікації є виключно відповідальністю журналіста АН “КУРС” та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та МЗС Польщі.

Джерело - http://kurs.if.ua/

Вам також може бути цікаво...