«Діти вимагають маму, чоловік – сексу»: один день з життя домогосподарки

До сих пір в розвинених країнах 80% домашньої праці виконують жінки.
Сьогодні ми представляємо до вашої уваги шокуючий монолог домогосподарки, день якої розписаний по хвилинах. А як же оточуючі оцінюють її роботу?

Домашня праця жінок оцінюється в 10 трильйонів доларів, що становить 13% світового ВВП. При цьому в усьому світі оплачуваною працею займається на 700 мільйонів більше чоловіків, ніж жінок. У розвинених країнах налічується 3,6 мільйона домашніх працівників, і 80% з них – жінки. Ця багатодітна жінка присвятила все своє життя своїй сім’ї, і тепер, здається, жалкує про це…

***

Ми познайомилися з чоловіком, коли були студентами. Одружилися на другому курсі, а вже на третьому у нас з’явився син.

Спочатку ми хотіли багато дітей, але коли народився Андрійко, зрозуміли, наскільки все непросто. Нам стало катастрофічно не вистачати грошей. Малюк швидко ріс, часто хворів і вимагав уваги цілодобово. Мені довелося перевестися на заочну форму навчання, а чоловікові – шукати роботу. Потім ми були змушені і зовсім поміняти орендовану квартиру на заміський будинок, хоч і свій. На четвертому курсі я несподівано завагітніла знову. Ми хотіли другу дитину, але трохи пізніше. Оскільки я категорично проти абортів, незабаром з’явився Сашко.

Потім я влаштувалася на роботу. Ми з чоловіком потихеньку перебудовували будинок, обзаводилися господарством. Робота відбирала майже всі сили і час, а хлопчики були безсовісно віддані на утримання бабусі і дідуся. Через це ми з чоловіком стали часто сваритися, тоді ж вперше прозвучало слово «розлучення». Щоб врятувати шлюб, ми вирішили відпочити один від одного. Я взяла путівку і поїхала з дітьми на море на місяць.

Розклад дня:

Коли я повернулася, у нас почався новий медовий місяць. Здавалося, ніщо не зможе зруйнувати нашу любов. І мені дуже хотілося донечку. Пацани ж за татом: і на риболовлю, і на футбол, і взагалі… А я одна. Ми довго думали над цим: начебто і будинок свій, і робота, і бабусі з дідусями поруч, які все вуха прожужжали, що хочуть онучку. У підсумку зважилися, але завагітніти не виходило довго: я лікувалася, роки йшли, я психувала, щомісяця купувала тести, чоловік бурчав. Знову почалися сварки, знову «розлучення». Через п’ять років, коли я вже перестала сподіватися, завагітніла втретє. «Троє дітей – і крапка!» – думала я, а УЗД показало двійню.

Ще під час вагітності мені довелося пройти всі кола пекла в лікарнях і на роботі, а після народження молодших синів я скуштувала чимало гіркоти. Нікого не цікавить, що мама спала всього дві години на минулому тижні. Діти вимагають маму, чоловік – сексу, родичі – подивитися на дітяток, причому з довгими чаєпиттями. А друзі всі зникли.

Тепер удома вічний бардак, купа брудної білизни, гора немитого посуду, про що моя улюблена свекруха не втомлюється нагадувати. У старших низька успішність у школі. Манікюр, зачіски, макіяж, розваги, шопінг, подруги – це все з області фантастики. Я можу зайнятися собою тільки у свята – це значить надіти старе парадне плаття. Допомогти з дітьми або по господарству чоловік не може, зате постійно дорікає і звинувачує мене в чомусь. Це жіноча справа, а у нього свої чоловічі потреби, через які з’являється нервозність і дратівливість.

Ми знову зіткнулися з нестачею грошей. Чоловік працює один, садки переповнені. Двійнятам скоро три роки, і мені, напевно, варто було б вийти на роботу, але жодна з бабусь не допомагатиме нам з малюками. По одній дитині вони ще погоджувалися няньчити, а двох уже ні. Кажуть, що можуть тільки на пару годин, максимум на півдня. Найняти няню ми не можемо, а вільного часу немає взагалі. Цілодобово треба думати, у що одягнути, чим нагодувати, як лікувати. Ще й увагою не обділити нікого. Я, як і багато інших жінок, в останні роки часто відчуваю себе обслуговуючим персоналом: все для дітей, нічого для себе.

Але у всьому цьому є і плюси. Дітки – моє щастя і радість, вони кожен день змушують мене посміхатися. З ними я забуваю всі прикрощі та образи, вони наповнюють моє життя сенсом. Я зроблю все, щоб вони були щасливі. Шкода, що виростуть швидко і розбіжаться, заведуть свої сім’ї.

Все, з чим може допомогти чоловік, – це іноді зробити зі старшими домашку. Найприкріше, що він приходить з роботи і починає скаржитися: мовляв, він втомився, а я весь день вдома сиділа і що щось там не доробила. Якщо я купила щось смачненьке дітям, він закочує скандал: я ж гроші витратила, марнотрат! Якщо я виправдовуюсь, що зробила багато всього і теж втомилася, він починає стібатися і знецінювати мою роботу. Кілька разів чоловік розповідав дітям в моїй присутності, яка я лінива і жирна (а в мені всього лише шість зайвих кілограмів). Каже, що вдома я сплю або сиджу во «ВКонтакте», тому що він бачив, як я була онлайн весь день. А я просто не вийшла, і адже не доведеш.

Я розумію, що йому важко бути багатодітним батьком, забезпечувати нас. Ми економимо на всьому. Одяг собі я купую дуже рідко, тому що діти ростуть, їм постійно доводиться оновлювати гардероб. Молодші доношують за старшими. Природно, чоловік зривається на нас, зливає негатив. Ще він піднімає руку на дітей, а іноді на мене. Він звинувачує мене в тому, що я «народила», а йому на всіх «пахати». Нещодавно я подала на розлучення.

Мені іноді сняться страшні сни, що я знову вагітна. Прокидаюся в холодному поту, а потім згадую, що зробила перев’язку маткових труб, і заспокоююсь. Іноді я замислююся, були б ми щасливі без дітей? Не знаю. Ми дуже їх хотіли. Думаю, якби дітей не було, він би дорікав мені, що я ще й народити йому не можу. Мені здається, дітки потрібні сім’ї, але не відразу і не в такій кількості.

Зараз я навіть не знаю, як одна буду їх утримувати. Вийду на роботу, молодших постараюся визначити в садок. Старші вже більш-менш самостійні. Чоловік обіцяє допомагати, сподіваюся ще на допомогу батьків. Якщо допомоги не буде, у мене просто дітей відберуть. Я зрозуміла: народжувати треба стільки, скільки зможеш сама підняти.

Чоловіки, мені здається, слабкі істоти. Не кожному з них знайоме почуття відповідальності. Мало таких, які зможуть своє его покласти у дитячих ніг, просто тому що це його діти. Мій, наприклад, почав бити дітей і принижувати мене – адже це ми зламали все його життя.

Я дуже старалася зберегти цей шлюб: змінювала зовнішність кілька разів, ламала характер, терпіла і мовчала, коли хотілося кричати і трощити. Роками я вважала винною тільки себе. Сподівалася на краще майбутнє і прощала, прощала, прощала. Ех, якби повернути час назад… Я б зупинилася на одній дитині, побудувала б кар’єру. А може, і взагалі не вийшла б заміж.

Джерело.

Вам також може бути цікаво...