Поки я лежала у лiкарнi, найкраща подруга вкрала мого чоловiка.Через три дні Роман і Настя рoзбилиcя…

Ми з Романом одружилися, коли я прийшла працювати у фірму, співвласником якої він був. “Ти чого до нього усміхаєшся, у нього таких, як ти, по десять на один вечір, -якось сказала колега Настя. – Невже не розумієш, хто він, а хто -– ми?! Он придивися до системного адмінiстратора, він же очей з тебе не зводить…” Та коли через півроку Роман освідчився мені й запропонував стати його дружиною, та ж колега щиро вітала мене і казала, що така розумниця, як я, варта лише такого чоловіка, як наш керівник. Хоча, звісно, за спиною перешiптувалися заздрiсники, що сирота з дитбудинку не пара Романовi.

Моє життя після пишного весілля здавалося казкою -коханий чоловік, простора квартира в новому будинку, власний автомобіль. Ніжний поцілунок кожного ранку, яким будив мене коханий… Коли я завагiтнiла, Роман вирішив, що буде краще, якщо я не працюватиму: “Ти повинна берегти себе від роботи, хвилювань. Нашому малюковi потрібна здорова, щаслива і весела мама”.

…Того дня я йшла алеєю парку, вдихаючи на повні груди свіже, п’янке він пахощів літа повітря і прислухаючись до того, що роблять мої малята. Годину тому лікар пiсля ультразвукової діагностики повідомив мені цю новину: “Вiтаю. У вас двійнята. Розвиваються гарно, дітки активні. Так що будете мати, крім чоловіка, ще двох захисників”.

Я саме думала, як скажу про це Романовi, коли раптом невідомо звідки на алеї взялася циганка. “Стій, красива, я тобі щось скажу, — промовила вона, зазираючи мені у вічі чіпким поглядом чорних очей. -– Ти в житті багато зазнала гoря, але тепер дуже щаслива. Проте і жінка і чоловік, яких ти любиш над усе, тебе зрaдять, і тобі буде…” Я не дослухала, пiшла. А услiд циганка крикнула: “На твоїх руках з’явиться крoв!” Дорогою додому я купила фруктів, спекла улюблений Романів торт, прикрасила стіл живими квітами.

І підписала листівку: “Любий татусю! Ми кожного дня слухаємо твій ніжний голос, відчуваємо, як ти гладиш мамин животик, і хочемо сказати, що дуже тебе любимо і нетерпляче чекаємо зустрічі. Цілуємо! Твої синочки”. Поклала її на ту половину ліжка, де спав мій Роман. Увечерi чоловiк дуже тiшився, все не міг повірити у те, що він ось-ось стане батьком аж двох хлопчикiв. “Моє щастя зросло утричі!” — сказав менi. …

Важко сказати, коли саме почалися наші проблеми. Але підозрюю, що тоді, коли я через загрозу вuкuдня лежала в лікарні. Спершу Ромчик по кілька разів на день приїздив до мене, привозив усілякі смаколики і квіти, згодом я щораз частіше чула про те, що у нього то нарада, то зустріч із партнерами у Варшаві, то термінова поїздка до Одеси, то до Iзраїлю — захворiла його мама, i треба було покласти її до тамтешньої клiнiки… Я ображалася, надувала губи і знову чекала. “Настю, може, хоч ти приїдеш? -– зателефонувала подрузі, тiй самiй дiвчинi, з якою колись працювала. — Роман учора полетів до мами, а мені дуже сумно”. “Ні, Яно, не приїду, бо багато роботи, — зазвичай відповіла вона. Через три тижні я повернулася додому.

Акуратні ліжечка-гойдалки, шпалери з веселим принтом, гігантські іграшки з великми і добрими очима. “До речі, це мені Настя підказала”, — додав вiн. Я була щиро здивована. Чому вона? Вона тут була? “Ми з нею поверталися iз Києва, розговорилися, і вона сказала, що про облаштування дитячої може подбати її знайома дизайнер, яка має гарні рекомендації, — пояснив чоловiк. — Я думав, що тобі сподобається…” Звісно, не сподобатися кімната моїх синочків мені не могла, однак у душі з’явилося легке вловиме невдоволення тим, що все це робилося без мене. А ще -– відчуття незрозумілої тривоги. Наступні два місяці минули то в лікарні, то вдома. Однак якось я піймала себе на думці, що в лікарні мені набагато краще.

“А ти думаєш, мені легко? -– Роман тоді повернувся після важливих перемовин трохи напiдпитку, і в його голосі я вловила невдоволення і злість. -– Я місяцями без тебе, бо тобі не можна. А я… я хочу любощів”. Списавши оті слова на спиртне і втому чоловіка, я допомогла йому роздягтися і лягти у ліжко. За кілька хвилин чоловік захропів, а я почулася зле. Ось i народилися нашi дiтки.

Ступивши до квартири і поклавши діток на ліжко, я відчула себе найщасливішою жiнкою. Проте щастя тривало до першого генерального прибирання, яке я затіяла, трохи змiцнiвши після пoлогiв. Перестиляючи постіль у нашій спальні, я побачила золотий кулончик з рубiном. Той самий, який замовила на день народження Насті у відомого ювеліра. Ось що означали цi Ромковi поїздки i Настина зайнятiсть роботою… I я заридала, завила, наче поранена вовчиця. Того вечора я все виклала чоловiковi, який знову повернувся напiдпитку. “Я –- живий чоловік, і ти повинна те, що сталося, зрозуміти, — кричав він. -– Так, я привозив її сюди декілька разів. Пeреспали і все. Тебе ж я люблю. І діток наших люблю. А кулон викинь і забудь”.

У моєму серці наростала ненависть до чоловіка і подруги. Як вони могли? Як? Від пережитого я потрапила до лікарні з нервовим зривом. Ні Роман ні Настя мені навіть не зателефонували. Наче мене й на світі уже не було. Я ж слухняно виконувала усі вказівки лікаря, бо хотіла до дітей. “Яно, я знаю, чому ти опинилася в лiкарнi, — заговорив до мене Дмитро, наш системний адмінiстратор. — Через Настю і Романа. Ми всi знали про них, бо Настя вихвалялась, що забере його у тебе. А дiти твої їй не потрiбнi. Тепер Роман у Настi живе, а твоїх синiв чужа жiнка доглядає… Яно, хочеш, ми пoкараємо їх? Я можу перерізати гальмiвний пас…

Знаєш, я тебе завжди любив i досi люблю”.”Переріж”, — погодилася я.

Через три дні Роман і Настя розбилися на околиці міста. Роман не змiг зупинити авто, воно злетiло з мосту. Коли їх знайшли, Настя лежала майже г.o.лa, а в чоловіка були розстебнутi штани… Слiдство намагалося встановити, хто міг перерізати гальмiвний пас, чи були в Романа вороги. Припускали, що зробили це бiзнесовi конкуренти. Але доказiв жодних не знайшли. Наступного дня, як зaгинув Роман, Дмитра знайшли мeртвим у його спальнi. Iнфаркт — i це у 35 рокiв! Менi так боляче, що готова вiдчинити дверi на балкон, вийти, перехилитися через поруччя — i полетiти у вiчнiсть.

Якби я знала, що моїх крихiток, моїх синочкiв хтось виростить, як своїх рiдних, я б так i зробила…

Джерело.

Вам також може бути цікаво...