Після розповіді жінки я оніміла …
Йшла ввечері додому з тренування. Бачу дідусь, старенький зовсім, впав на асфальт і встати ніяк не може. Тут і далі від автора:
Всі, хто проходили повз, сахались від нього (думаючи, що він п’яний), а він мукає щось собі під ніс і руки до людей тягне. Мене мама з дитинства вчила допомагати всім і кожному в міру своїх можливостей.
Так я підійшла до нього і питаю: «Вам допомогти?». А він нічого зрозумілого відповісти не може, тільки мукає і руки до мене тягне. Якась жінка, що проходила повз, зробила мені зауваження, мовляв: «Відійди від нього. Не бачиш п’яний. Ще заразу яку підчепиш. Так він же брудний весь!».
Придивившись, я побачила, що у дідуся всі руки в крові. Тут на мене напав жах. На моє запитання, що з ним трапилося я теж не отримала зрозумілої відповіді, тільки мукання і він приречено підняв з землі пакет. Там були осколки пляшок з-під пива. Він підібрав з землі ще пару осколків і поклав в пакет. Так ось чому у нього руки в крові. Я стала витирати йому руки вологими серветками, щоб потім підняти і провести діда додому.
На моє запитання про адресу він не відреагував. Почав знову щось невиразно бурмотіти. Я не розуміла його, скільки б не вслухалася. Він мабуть, зрозумівши, що я туплю, почав вказувати мені рукою куди йти. Так я довела його до багатоповерхівки, що стояла в цьому ж дворі. Він показав мені на домофон і на пальцях показав два числа. Я здогадалася, що це номер його квартири. Я подзвонила в потрібну квартиру і звідти долинув схвильований жіночий голос. Дідусь знову щось замугикав. Через лічені секунди до нас на вулицю вибігла жінка і чоловік. Вони спочатку накинулися на дідуся, почавши розглядати, як він і чи не сталося з ним чогось. Потім чоловік подякувавши мені, взяв дідуся на руки і поніс у квартиру.
А жінка стала все питати, як вони можуть мені віддячити. Я відмовилася і вже хотіла було йти як жінка раптом попросила мене почекати її хвилинку, ніби щось згадавши. Вона миттю побігла в під’їзд і через хвилину з’явилася з величезною корзиною малини. «Домашня»: похвалилася вона. Я подякувала її, але брати відмовилася. «Бери, бери» – наполягала вона.
«Ми ледь з розуму не зійшли, коли приїхали з дачі і побачили, що діда вдома немає. А вся справа ось в чому. Його на війні німці в полон піймали. Він щоб не проговоритися, бо займав хорошу посаду, поранив собі язика. А там же ж не до санітарії було. Поки дід вибрався з полону, рана почала гноїтись й довелось проводити ампутацію. Ось тепер він не розмовляє толком. Тільки звуки видає, як глухонімий.
У нас у дворі на дитячому майданчику занадилися вечорами підлітки пиво пити. Пляшки кидають навколо. Ми вже і скаргу в поліцію писали. Діти весь цей бруд в руки беруть, а то і ще гірше скельцями ноги, руки скільки разів різали. От дід і унадився після того як Сонечка, донька моя, ніжку порізала, ходити за цими свинями скло прибирати, щоб діти не поранилися. А він у нас уже старий, ноги толком не тримають. Ми його вже й так і сяк умовляли не ходити, ключі ховали від квартири, а він знай собі ходить. Один раз так впав я поки зі зміни прийшла, 5 годин на холодній землі пролежав, ніхто не допоміг. Ось ми вже збиралися йти шукати. А тут дивимося дзвінок у двері. Спасибі тобі».
Після розповіді жінки я оніміла. Вона сунула мені в руки корзину і я поклонившись їй (так, так, поклонилась, бо слів я не змогла тоді знайти ніяких) попленталася додому. На півдорозі я заплакала. Чому у нас в країні все так? Чому ми думаємо тільки про себе?
Звертаюся до всіх, якщо ви бачите, що людина впала і не може встати, не приписуйте її відразу до п’яниць. Підійдіть до неї! Може їй необхідна Ваша допомога! І особливо це стосується молоді, давайте не будемо забувати, що ми ЛЮДИ, а не СВИНІ!
Шукайте деталі в групі Facebook
