З чого складається перемога “Нафтогазу” в Стокгольмському арбітражі: погляд з Євросоюзу

Перша інформація про результати Стокгольмського арбітражу “Нафтогазу” і “Газпрому” за контрактом на постачання газу дає привід для помірного оптимізму.

Але, як ми знаємо, диявол ховається в деталях; і поки ми не знаємо всіх або хоча б ключових деталей цього рішення, розписаного на сотні сторінок, ми не можемо цілком упевнено говорити, які фінансові наслідки спричинить це рішення для “Нафтогазу”.

І, зрештою, якими будуть його наслідки для українського бюджету і національної валюти.

Та все ж багато чого можна сказати вже зараз.

Найважливіше: ефективний захист українською стороною своїх інтересів в арбітражі був би неможливий, якби не було Майдану.

Тільки завдяки цій революції і завдяки тим, хто приніс себе в жертву, в Україні зміг прийти до влади демократичний уряд, який, разом із новим керівництвом “Нафтогазу” і “Укртрансгазу”, знайшов сили і отримав свободу дій для захисту інтересів своєї держави і її громадян.

Крім того, саме завдяки Майдану газова система і газовий ринок України змогли підключитися до європейського ринку, отримавши можливість закуповувати газ за більш вигідними умовами.

У мене, автора цієї колонки, є підстави для таких заяв.

Ще під час правління Януковича, в 2012 році, за допомогою тодішнього посла Словаччини в Києві Павла Хамжика я особисто вручив тодішньому керівництву “Нафтогазу” пропозицію від нашої словацької компанії Eustream.

Це було конкретне технічне рішення для організації реверсу газу зі Словаччини в обсязі десятків мільйонів кубометрів на день. Але як виявилося, тоді в Києві ніхто не хотів отримати незалежність від монопольних поставок з РФ.

Таке рішення вдалося втілити в життя лише за два роки, після революції.

Вже за тією інформацією про рішення Стокгольмського арбітражу, що оприлюднена на даний момент, можна з упевненістю сказати: арбітраж підтвердив, що умови контракту, підписаного в період газової кризи в січні 2009 року, були явно не на користь української сторони.

Але переконатися в цьому повною мірою, об’єктивно і остаточно, Україна змогла тільки після відкриття реверсних поставок через Словаччину.

З технічних деталей стокгольмського рішення ми впевнені хіба що в тому, що арбітраж скасував заборону на реекспорт газу. Але ця заборона ніколи не був головною проблемою для України. Хоча заради об’єктивності треба сказати, що в минулому були спроби певних українських бізнес-структур, що мали вплив в “Нафтогазі”, експортувати газ до Європи. Тоді трейдери намагалися використовувати різницю в ціні між газом власного видобутку і імпортним, який надходив з Росії.

Водночас дуже важливим, можна навіть сказати, переможним для України стало однозначне рішення арбітражу про скасування правила take or pay ( “бери або плати”).

У 2009 році, під час підписання українського контракту, правило take or pay було стандартним для довгострокових контрактів на газовому ринку Європи. Тому в принципі саме по собі це правило не було на шкоду Україні. Але вже тоді питання було в розмірі мінімального обсягу, який повинен бути оплачений “Газпрому” за будь-яких обставин, незалежно від того, відібраний газ “Нафтогазом” чи ні.

Можна припустити, що в цьому випадку українській стороні дуже допомогло в арбітражі те, що в її контракті, на відміну від контрактів “Газпрому” з іншими європейськими споживачами, не були точно прописані механізм та умови застосування цього процесу.

Найбільш незрозумілим лишається момент взаємного розрахунку за постачання газу до 2015 року.

За інформацією “Нафтогазу”, вартість поставок газу, здійснених з 2014 року, має бути перерахована на основі “ринкових цін”. І тут дуже важливими будуть деталі формули ціни, які, зрештою, вплинуть на остаточний рахунок, виставлений “Нафтогазу” (або “Газпрому”) за підсумками судового розгляду.

Джерело.

Вам також може бути цікаво...