Дорогою України. Білорусь різко відвертається від Росії

В історії білорусько-російських відносин неодноразово виникали кризові ситуації. Однак останній комплекс характерних вчинків Лукашенка свідчить про те, що “останній диктатор Європи” форсує курс на відрив Білорусі від всеосяжного впливу РФ.

84664_w_700

Олександр Лукашенко вже без видимої причини пропустив саміт ЄАЕС в Петербурзі, на якому зібралися лідери Росії, Казахстану, Вірменії та Киргизстану. Саміт, до речі, був не рядовий – на ньому обговорювалася можливість введення зони вільної торгівлі між ЄАЕС та Індією, Сінгапуром, Єгиптом, а також Іраном. І, по суті, Лукашенко своєю відсутністю зірвав кворум, що в Кремлі розцінили як особистий плювок в бік Путіна.

Таким же чином Лукашенко проігнорував і саміт ОДКБ, за підсумками якого в черговий раз не змогли обрати генсека. В результаті поки що ним лишається Микола Бордюжа, заміну якому спробують підібрати тільки у квітні-травні 2017 року.

Характерний ще один нюанс. Лукашенко скасував візити на саміти ЄАЕС і ОДКБ відразу ж після зустрічі в Мінську з екс-президентом України Леонідом Кучмою. “Сторони тепло поспілкувалися та обмінялися подарунками. Вони також підкреслили дружній характер відносин як в особистому плані, так і між народами двох країн”, – значиться на офіційному сайті Президента Білорусі. Джерело в оточенні екс-президента України запевняє, що Кучма лякав Лукашенка “зеленими чоловічками” в Білорусі і досяг в цьому неабиякого успіху. “Леонід Данилович сказав йому (Лукашенку. – Авт.), що росіяни на Криму і Донбасі не зупиняться. І як тільки президент Білорусі стане остаточно некерованим, підуть “референдуми” у Вітебській, Могильовській і Гомельській областях”, – запевнило джерело, близьке до Леоніда Кучми.

1-lukashenko-i-kuchma

Російське купірування

“Російська весна” зразка 2014 року з усіма подальшими подіями неабияк напружила найближчих союзників Росії, і в першу чергу Казахстан та Білорусь, де донедавна досить лояльно ставилися до всіх проросійських проектів. Тепер же внутрішньополітичний порядок денний в цих країнах став принципово змінюватися.

“Проект “русского міра” передбачає виключно експансію і поглинання. Експансію – територіальну, а поглинання – культурне та мовне. У цьому плані національні еліти Білорусі і Казахстану, де значний вплив чинить проросійський фактор у внутрішній політиці, не можуть почуватися спокійно. Особливо це стосується інтеграційних проектів, які зрештою закінчаться тим, що північний Казахстан і, можливо, вся Білорусь виявляться провінціями Росії”, – стверджує доктор філософських наук Київського університету ім. Тараса Шевченка Михайло Бойченко.

Лукашенко, безумовно, всі ці моменти відчуває вкрай добре. Саме тому він відмовив у розміщенні військово-повітряної бази РФ на своїй території, що дуже болісно сприйняли в Москві. Одночасно з цим в Білорусі почали купіруватися найбільш агресивні прояви “русского міра”. Так, у країні були заарештовані чотири проросійські блогери – Дмитро Алімкін, Юрій Павловець, Сергій Шиптенко і Олександр Лапшин, яких зараз звинувачують у міжнаціональній ненависті, що само по собі передбачає реальний тюремний термін. Характерно, що в Москві вирішили ці арешти “не помітити”, але репутаційно це був болючий удар по Кремлю.

А на минулому тижні МЗС Білорусі викликало для “пояснень” радника-посланника посольства РФ Вадима Гусєва. Причиною виклику стали образливі для білоруської сторони слова директора Російського інституту стратегічних досліджень Леоніда Решетнікова, який заявив у газеті “Наша нива”, що білоруська мова була створена тільки в 1926 році постановою ЦК ВКП(б) “Про створення білоруської мови”. У цій же статті Решетніков назвав Білорусь “історичною частиною Росії”. Але тут навіть важливо не ЩО сказали, а ХТО це сказав. Леонід Решетников до 2009 року служив у зовнішній розвідці і був звільнений в запас у званні генерал-лейтенанта. І хоча з 4 січня 2017 року Решетніков вже не буде директором РІСД (його замінить Михайло Фрадков – глава Служби зовнішньої розвідки), ця особа все ще залишається статусною в концепції “русского міра”. Тому реакція білоруського МЗС – це реакція на завуальовану позицію Кремля, який, по суті, не розглядає Білорусь як суверенну державу.

Нікуди тікати

Однак головною проблемою Лукашенка лишається його позамежна токсичність. І хоча зараз емісари Євросоюзу, відчувши вітер змін у настроях Лукашенка, починають активно навідуватися в Білорусь (наприклад, напередодні в Мінську побував заступник голови Парламентської асамблеї ОБСЄ Кент Харстед – обговорювали якраз проведення останніх парламентських виборів у країні), сам ЄС зараз перебуває в підвішеному стані. У Брюсселі, як і раніше, немає узгодженої концепції щодо України, і уявити, що там хтось серйозно має намір вибивати Білорусь з-під тотального впливу Росії, – сьогодні майже неможливо.

Крім того, одних тільки намірів Лукашенка дистанціюватися від Росії для ЄС буде явно недостатньо. Лукашенко може використовуватися в Брюсселі виключно як ситуативний союзник. Але уявити президента Білорусі з усім його специфічним бекграундом в одному ряду з лідерами демократичної Європи – це вже буде концептуальним перегином навіть для найбільш русофобськи налаштованих країн ЄС.

alyaksandr_lukashenka_in_uniform_-_edm_june_28__2016

Не зможе Лукашенко також і на внутрішній арені очолити процес “національного відродження”. Лукашенко 20 років стояв біля джерел відродження БРСР з усією її радянською атрибутикою – прапором, героїзацією ВВВ, тотальною русифікацією країни тощо.

Єдине, що може зробити Лукашенко у своїх намірах дистанціюватися від Росії – це почати плавну підготовку своєї заміни на націоналістичну еліту з наданням наступних гарантій особистої недоторканності в ЄС. Інша річ, що в силу індивідуальних особливостей Лукашенка, який “природним чином” не має наміру нікуди йти, така угода з Заходом також навряд чи можлива. А отже, Лукашенко і далі балансуватиме між націоналістичним рухом, який відроджується всередині країни, і експансіоністським тиском РФ. І що показово, між двома цими антагоністичними пресами Олександр Лукашенко нікому не потрібен. Розуміє чудово це і сам Лукашенко, який все ще залишається найдавнішим політичним довгожителем в Європі. Але все колись закінчується. Закінчиться колись і Лукашенко.

Джерело.

Вам також може бути цікаво...