Чому росіянам не шкода «своїх»?

Російська влада та воєнне командування дуже часто відносяться до росіян так, як не кожен іноземний окупант дозволив би собі відноситися до підкореного населення. Це очевидно пов’язано з тим, що росіяни не є одним народом, а лише політичною нацією, в якій московським централізмом об’єднані різні етноси, релігії і навіть раси.

6274a4e655d0fe2346e97a9a4aa62153c4a1bc1a1a17184cbb86pimgpsh_fullsize_distr

Чому росіяни спалили Москву?

Одним з історичних прикладів, того що російська влада ставиться до свого народу гірше, аніж до чужого, є спалення Москви під час російсько-наполеонівської війни 1812 року. Після грандіозної поразки під Бородіно, яка відкрила французам шлях на російську столицю, російський цар Олександр І, полководець Кутузов та градоначальник Москви вирішили, що краще спалити місто, аніж здавати його противнику і таким чином зазнати ганьби. Отож Кутузов (по матері Беклемішев) та градоначальник Москви Ростопчин віддали наказ розпочати негайне виселення мешканців, кількість яких тоді сягала 270 тис чоловік, і підпалити місто. Цю вказівку виконували поліцейські, військові та спеціально випущені на волю в’язні, які окрім грабежу, мали застосувати тактику випаленої землі. Передбачалося, що французька армія не затримається довго у спустошеному місті й відступить.

Пожежа охопила три чверті Москви, запалали дерев’яні будинки та склади товарів, гасити було нічим: пожежні прилади всі були відвезені або зламані. Пожежею знищено університет, бібліотеку, Петровський і Арбатський театри, рукопис Слова о полку Ігоревім, а також Троїцький літопис. Але найстрашніше, що у вогні загинуло від 10 до 20 тисяч поранених російських солдатів, які воювали за Російську імперію, вижили у Бородинській битві, і залишилися у московських шпиталях. Для їх вивезення катастрофічно не вистачало транспорту, до того ж, не всі поранені були транспортабельні. То ж їх залишили в охопленій полум’ям столиці. Такою стала подяка Росії своїм захисникам.

Хоча, виходячи з гуманістичних міркувань, а не з принципів російських правителів, взяття Москви французами було для москвичів меншим лихом, аніж її спалення, але в Росії ніхто не думав про людей. Французька армія тоді багатьма народами сприймалася як визвольна: у Франції перемогла антимонархічна революція та встановилися республіканські цінності, французи несли європейським народам свободу, Декларацію прав людини та громадянина і звільнення від тиранії та кріпацтва. Війни ХІХ століття відзначалися честю та галантністю, війська стріляли один в одного по черзі, насильство над цивільним населенням суворо каралося офіцерами. Ставлення до противника було лицарським, ніхто не знущався над полоненими, їм необхідно було надавати медичну допомогу нарівні з власними пораненими. Всі дії щодо противника вимірювалися законами честі та благородства. В тій же Бородинській битві, російські офіцери відправляли своїх жінок та дочок під захист французьких офіцерів, які завжди поводилися з дамами по-джентельменськи.

Прихід французів у Москву, окрім необхідних реквізицій частки продовольства та фуражу у населення, був для москвичів приблизно такою ж подією, як приїзд іноземних туристів до Львова. Можна з певністю сказати, що ті, досі достеменно не пораховані десять чи двадцять тисяч поранених російських солдатів, після приходу французів у Москву точно не зазнали б гіршої долі, аніж згоріти заживо в місті, спаленому за наказом російських властей. Проте російська влада не думала про те, де мають жити і що їстимуть посеред зими 200 тисяч нещасних росіян – важливіше було створити дискомфорт для військ Наполеона. Так цинічно до свого народу не ставився жоден європейський монарх того часу.

«За родіну!» під дулом кулеметів

Інший приклад ставлення до свого народу – вже не царської, а «робітничо-селянської» влади в часи Другої світової війни. До сьогодні достеменно не відомо, скільки з 27 мільйонів загиблих радянських громадян загинули з вини сталінського командування. Сумнозвісні накази «ні кроку назад», за які відступаючим перед переважаючими танковими армадами Вермахту солдатам, загрожувала стаття «зрада батьківщині» та виселення сімей до Сибіру. Наприклад Георгій Жуков видавав укази, в яких оголошував наміри депортувати сім’ї мільйонів солдатів, які були змушені відступати по всьому фронт через дії бездарних радянських генералів.

Вершиною цинізму та жорстокого ставлення до власного народу стали сформовані з НКВД «загрядотряди», які стріляли в спину червоноармійцям, що відступали та підганяли їх атаку. Нерідко радянські солдати йшли в атаку з вигуками «за родіну!» під дулом енкаведистських кулеметів. Ні німецькі нацисти, ні італійські фашисти, ані японці не ставилися до своїх солдатів та громадян так жорстоко, як російська влада. Поясненням може бути лише те, що в керівництві СРСР провідні місця тоді займали чужинці: грузини, німці, євреї, латиші, то ж їм було не шкода росіян.

Беслан та Норд-Ост

Однак ці приклади є не просто історичним минулим, а стійкою ментальною традицією будь-якої російської влади, тому, що вже у ХХІ столітті російське командування так само зневажливо ставиться до життя своїх громадян. Один з найпоказовіших прикладів – Беслан, в якому 1 вересня 2004 року відбулося захоплення заручників у одній зі шкіл. Протягом двох з половиною днів терористи утримували в замінованому будинку школи в тяжких умовах понад тисячу сто заручників – переважно дітей, їх батьків та працівників школи. Після безуспішних переговорів почався штурм з застосуванням важкої військової техніки. По наповненій дітьми школі був нанесений удар з вогнемету «Шмель», після чого почався обстріл з танку та вертольотів, що спричинило пожежу та обвалення будівлі. Після вибухів зі школи почали вибігати заручники, а федеральні сили розпочали штурм. Велика кількість заручників загинули саме через ці обстріли.
В результаті проведеної військової операції загинуло 334 людини, в тому числі 186 дітей, ще понад 800 отримали поранення. Очевидці стверджували, що в одному з класів була виявлена мертва терористка-шахідка, яка своїм тілом накрила і врятували російську дівчинку від вогнемету російського спецназу. Де-факто російські силовики провели не операцію зі звільнення заручників, а військову операцію проти терористів. Про заручників в Кремлі ніхто й не збирався думати.

1 вересня 2016 року, в річницю трагедії, п’ятеро жінок – колишніх заручниць та матерів загиблих від рук російських силовиків,  вдягли футболки з написом «Путін – кат Беслана». На їх думку, ніхто крім Путіна не міг віддати наказ військам стріляти, а головною тезою Путіна була «з терористами переговорів не ведемо» – тобто він принципово відмовлявся врятувати дітей. Жінки були затримані засуджені до штрафів або виправних робіт. Після цього випадку багато росіян усвідомили – якщо їх захоплять терористи – їхня влада їх не врятує, а вб’є.

Інший подібний приклад – захоплення заручників Норд-Осту у жовтні 2002 р., коли чеченські бойовики захопили близько 800 глядачів театру в Москві. Майже половина терористів були жінками – вдовами загиблих в Чечні бойовиків. Президент Путін відмовився вести переговори про визволення заручників. В результаті так званої «антитерористичної операції» спецслужб були застрелені всі терористи і отруєні невідомим газом 130 заручників. Вже після штурму, людям нічого не було повідомлено про використання анестетичного газу і непритомним не надавалася медична допомога. Це призвело до смерті п’ятьох дітей та людей хворих на серцево-судинні захворювання. Крім того, не вистачало машин швидкої допомоги, що також призвело до загибелі ще десятків непритомних заручників. Деякі отримали інвалідність другого та третього ступеня. Вкотре операція по звільненню заручників в Росії перетворилася на їхнє вбивство. Мало в якій країні при антитерористичних операціях із звільнення гинуть декілька терористів і сотні цивільних заручників.

Чому росіяни не шкодують «своїх»?

Таке безжальне і байдуже ставлення будь-якої російської влади до своїх солдатів, цивільних громадян, заручників, яке нагадує ставлення до чужинців, засвідчує, що серед росіян дуже слабкі етнічні та духовні зв’язки. Тому вони хоч і називаються, проте не відчувають себе єдиним, кровноспорідненим народом. До складу російського спецназу, військового командування та й політичного керівництва завжди входили представник найрізноманітніших етносів, рас, релігій, об’єднаних під владою Москви. Татари, буряти, чеченці, башкири, тувинці, дагестанці, калмики, комі, удмурти, марійці, та десятки інших народів РФ не живуть десь компактно на окраїнах, а займають численні посади в російських органах влади, армії, МВС.  В Росії всі один одному чужі, і часто співробітники одного відомства, структурного підрозділу, армійської чи міліцейської роти мають різне етнічне та расове походження, різні релігії, різні культури. Майже в кожного мешканця Москви батьки як не татари, то українці, як не грузини то карели, як не молдовани то кубанці.
Навіть Путін, за деякими даними, веде походження від поволжського угро-фінського етносу чувашів, нині зрусифікованого. Один з найвпливовіших путінських політиків – екс-керівник апарату уряду РФ, радник Путіна Владислав Сурков, за його власним визнанням, народився в Чечні і в дитинстві звався Асланбек Андарбекович Дудаєв, а пізніше змінив ім’я на російський манер. То ж яке діло цьому етнічному чеченцеві до доль простих росіян? Міністр оборони РФ Сергій Кужугетович Шойгу – монголоїдний представник тувинського етносу, серед якого домінують релігії шаманізму та ламаїзму. Що цьому ординському нащадку монгольських кочівників до православних російських жінок та дітей? Навпаки, ці народи можуть навіть відчувати прагнення помсти до титульної нації за знищену азіатську батьківщину, за віковічний колоніалізм, за вбивства предків. Але оскільки лише одиниці з них зайняли керівні посади в РФ, то мститися вони можуть лише шкідництвом та саботажем, підлістю та безжальністю до корінних росіян.

Однак, найгірше для етнічних росіян навіть не те, що їхня власна влада ставиться до них так же безжалісно, як колонізатори до аборигенів, а те, що за століття росіяни звикли вважати таке ставлення до себе справедливим і виправданим. Мабуть не дарма в сучасній Росії найпопулярнішим правителем вважається Сталін, який найбільше в історії винищив росіян.

Джерело - http://vgolos.com.ua/

Вам також може бути цікаво...